Ісус сказав: «Покайтеся, бо Царство Боже наближається». Можливо треба розуміти Його слова так, що Царство Боже наближається до вашої душі, воно буде всередині вас. Бо потім Ісус пояснював, що Царство Боже ось тут знаходиться, в душі. Ні десь в Європі чи Америці, а в душі. І коли ми його збудуємо там – в душі, воно настане тут – на Землі...

Світло велике, яке прийшло на Землю з Ісусом Христом, воно і зараз світить нам. І збулося пророцтво Ісаї, що люди сиділи в тіні смерті, і велике Світло вони побачили. Але багато людей, можливо і зараз сидять у цій пітьмі, в цій тіні смерті, і не бачать світло. І це прикро, бо Господь осягнув всю Землю...

У Євангеліє розповідається як Господь закликає своїх перших учнів. І можливо у когось склалося таке враження, що Ісус ішов, побачив людей і сказав: «Ідіть за мною», - і вони все кинули і пішли. Але якщо ми прослідкуємо по Євангеліє, розвиток подій, то зрозуміємо, що це зовсім не так...

Кожна людина на Землі в свій час задається питанням: «Чому я не розумію те, що стається в житті навколо мене? Чому це не так, як би мені хотілося?» І далі ця душа промовляє: «Чому це так сталося? Чому ця ситуація? Звідки вона виникла? Для чого вона, взагалі? Чому так відбувається в моєму житті? » Ми всі задаємо собі ці запитання. Але як же нам все ж таки починати розуміти суть речей, які є навколо нас? Яким чином це робити?...

Ми починаємо хвилюватися, якщо у нашому житті відбуваються навіть маленькі іспити. А уявіть собі, якщо тобі уготована така жорстока смерть. І ти наперед знаєш, що з тобою це має статися. Яка іде велика боротьба у твоїй душі?…

Людина складається із тіла і душі. Основне – це душа, а тіло – це храм для душі. Якщо око твоє світле (душа твоя світла), то і тіло твоє чисте. Чим наповнена душа – тим наповнене наше тіло. Якщо в нашому тілі душа, де є гризоти, де є непрощення, заздрість, то яке світло буде через ці очі?...

Ми повинні розуміти, що завжди за нашою спиною (ми так і говоримо) стоїть смерть. Ми не повинні цього слова боятися. Ми повинні і радуватись, і сумувати – все повинно бути в нашому житті в розумній мірі. Але ми повинні пам’ятати, що в любий момент Господь може забрати наше життя...

Коли ми дивимося на ситуацію в нашій країні, ми бачимо, як Росія трясе нас за груди і каже: «Віддавай, віддавай Україно, все те, що ти маєш, віддавай, бо ми вважаємо, що ти нам винна, можливо ще з часів СРСР, віддавай!»…

Що ж таке прощення? Прощення – це прояв любові. Коли ви не маєте любові до людини, ви її можете простити розумом, бо знаєте, що потрібно прощати. Але серцем ви її ніколи не простите. Тому це не є прощення. І коли ви прийдете до Господа, Він не простить вас, бо ви не прощали...

Ми маємо можливість трактувати себе як Нафанаїла. Кожному з нас колись вперше хтось говорив, що є Бог, є Ісус Христос наш Спаситель. Але хтось і не повірив, що дійсно Ісус Христос може спасти нас, що Він є наш Спаситель. І ми теж допускали сумніви. Але через деякий час по Божій благодаті ми все-таки з’єдналися з Богом...

Я хочу акцентувати вашу увагу на хлібі. Хліб - це священний продукт, якому, як ми бачимо, в Євангелії приділяють особливу увагу. Хлібом хоч не єдиним дійсно ми ситі, але фізично ми залежимо від нього, повинні насичуватися хлібом. І в наш час є такий парадокс: ніби то ми живемо в цивілізованому світі, але ще так багато людей недоїдають і помирають з голоду...

Ісус народився на Землі дві тисячі років тому. Він і тепер народжується в наших серцях, народжується надією на спасіння, і з Ним народжується в нашій душі віра. Але як тоді були іспити і складнощі по відношенню до Самого Сина Божого, так само і сьогодні в нашому житті бувають іспити по відношенню до нашої віри в Ісуса Христа. І як Господь Отець Небесний захищав Його, так і ми маємо захищати надію і віру в Ісуса в своїй душі...

Якщо ми будемо любити Бога всім серцем, душею, всім своїм єством, і свого ближнього будемо любити, то ми ж не будемо вбивати, ми не будемо красти, ми не будемо інших гріхів робити. І постає таке складне питання: «Як же нам Бога полюбити?»...

Ісус Христос промовляв до людей: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже» (Мв., IV: 12-17). Яким це чином може відбуватися? Як це може Царство Боже наближатися? По-перше, воно завжди було з нами. Просто люди деколи не вміють відчувати його або ж закривають двері своєї душі, для того щоб не бачити, не знати його. Тобто жити в темряві, жити в невігластві такому. І Господь Бог сказав: «Я прийшов до вас вчити вас, вчити як спілкуватися з Богом, як відкривати своє серце, відкривати свої душі, відкривати своє життя до Cвітла Божого, до розуміння Істини, до розуміння Правди, до відчуття Царства Божого»...

Зараз розпочинається Великий піст, і в цьому є важкі моменти. Треба готувати себе до посту, треба вміти прощати. Але прощати треба з мудрістю. З мудрістю яким чином? Це не треба так розуміти, що я тебе прощу і буду обнімати, а ти мені «кинджал в спину» або ще щось.. Тому треба проявляти мудрість. Не вистачає мудрості, то проси її у Бога: «Боже, дай мені Твоєї мудрості, дай мені Твоєї мудрої любові…».

Ми слухали Євангеліє про Закхея, і кожен з нас може собі подумав, чи хотів би він бути на місці Закхея? Чи хотів би він залізти на дерево і подивитися на пророка Ісуса, на Месію, побачити Його з надією, що Він прийде до нього додому? Чи хотіли б ми це зробити? Напевно ж. Але пройшло вже багато років- як ми зараз можемо це зробити?

Для чого Ісус Христос розповідав притчу про митаря і фарисея? Пояснення є перед самою притчею. Там є одне речення, де Господь каже: «Коли прийде Син Людський знову, чи знайде Він віру свою?» І далі Він говорить, що деякі люди підносять себе перед іншими своєю начебто праведністю, принижуючи інших людей...

Перед нами постає завжди вибір – як спілкуватися з Богом, який дар принести Богу і що у Нього попросити. Ми маємо це розуміти і маємо цим керуватися в своєму житті, щоб наше життя було справді сповнене Божою силою. Щоб ми розуміли, хто ми є насправді. Щоб ми були справжніми. Цього Господь хоче…

Митарів ніколи не любили, бо вони користувалися своєю посадою для наживи. Але на Закхея цей тягар великий дуже давив і душа його благала, щоб він покаявся і щоб Господь його простив...

Інколи людина вважає себе вищою ніж Господь, вона каже: «Я вирішую свою долю сама, я вирішую що і як робити в своєму житті». І тоді доля нас ставить перед таким вибором, що ми повинні зі своїми проблемами іти туди, де є спасіння – іти до Бога...