Протоієрей Віталій (Дpoботун)

{mp3}sermons-20170205-prVitaliyDrobotun{/mp3}

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святим причастям, з освяченням ваших душ і ваших тіл.

Сьогодні ми слухали коротеньке, але наповнене глибоким смислом Євангеліє про митаря і фарисея (Лк., XVIII:10-14). Для чого взагалі розповідав цю притчу Ісус Христос? Пояснення є перед самою притчею. Там є одне речення, де Господь каже: «Коли прийде Син Людський знову, чи знайде Він віру свою?» І далі Він говорить, що деякі люди підносять себе перед іншими своєю начебто праведністю, принижуючи інших людей. Ну, і Ісус вирішив дати їм ось таку притчу, щоб вони побачили і зрозуміли, що так робити не потрібно.

Ми повинні також пам’ятати, що ми спасаємося індивідуально. Як говорив святий Серафим Саровський: «Спасайся сам, і біля тебе тисяча спасеться». Ми не повинні дивитися як наші рідні чи наші ближні, чи знайомі, чи батько, мати, брат, сестра, дружина, чоловік спасаються. Ми будемо нести відповідь за себе перед Богом, в першу чергу. А потім, якщо вже на нас місія така покладена, ми повинні виховувати своїх дітей чи допомагати ближнім своїм теж в спасінні – це вже буде інша відповідь перед Богом. Але спочатку ми будемо нести відповідь перед Богом за свою душу, що ми робили, щоб її спасти.

І якщо ми спасаємося самі, ми розуміємо, що ми недосконалі, що ми хочемо удосконалитися, що ми хочемо бути такі, як Сам Господь. Як Господь казав: «Будьте досконалі, бо Отець ваш є досконалий, Святий». І ми хочемо бути такими. І ми повинні працювати над цим кожен день, кожну годину. В думках, почуттях – зберігати все в чистоті і просити Бога, щоб Господь нам допоміг. І головне – просити в Бога, щоб Він очищав нас від гордині. Очищав від гордині, щоб ми не в якому разі не вчиняли так, як цей фарисей. Можливо він спочатку працював над собою, можливо він теж дбав про чистоту своєї душі, а пізніше воно якось переросло в формальність, переросло в таку звичку, що він уже приходив молитися десь з осудженням інших людей.

Розумієте, такі речі у нас не повинні бути. Тому ми повинні завжди думати, на якому етапі ми знаходимося, на якому етапі спасіння є наша душа. Чи вона зараз угодна Богу? Чи, молячись за якісь речі, ми не робимо якогось гріха? Навіть в таких справах.

Бо якщо людина, яка знала на той час Старий Заповіт повністю, Святе Писання так молилася, вона теж напевне не думала, що вона грішить, розумієте. Можливо вона десь не усвідомлено це робила, а може усвідомлено. Але ми повинні, дорогі браття і сестри, дбати, щоб ми так не робили. Не судити, бо якщо ми осуджуємо людину в якихось гріхах, якихось речах, то нам Господь попустить таку ж ситуацію, і ми теж впадемо в цей гріх. Ми повинні тільки надіятися на Бога і просити, щоб Він нам дав сили для спасіння нашої душі, дав сили нам жити праведним життям, дав сили нам не грішити, дав сили робити добро, дав сили нам молитися, не забувати.

Бо коли ми забуваємо чи молитися, чи звертатися до Господа, ми десь починаємо потихеньку-потихеньку входити в гординю. Бо ми не просимо у Нього допомоги. Ми не просимо, і ми не хочемо її напевно і отримувати, ми десь надіємося більше на себе. Тоді Господь поступово-поступово зі своїми ангелами віддаляється від нас. Не тому, що Він хоче від нас віддалитися, а тому що ми своїм вільним вибором це робимо.

Якщо ми повністю прочитаємо цю главу з Євангеліє від Луки, що сьогодні читалася, то побачимо вище ще притчу, де Господь пояснює, що ми повинні постійно молитися. Він розповідав про суддю і вдову, яка ходила до нього, надокучала йому і казала: «Захисти мене від супротивника». А суддя ні Бога не боявся, ні людей, йому якось було без різниці, він не хотів це зробити. Але вона постійно ходила і він таки її захистив, бо вона вже йому набридла. Господь каже наприкінці: «Моліться вдень і вночі. Вдень і вночі моліться і просіть у Бога допомоги. І Господь допоможе вам». Бо ще Господь навчає: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам».

І коли Господь усі ці притчі нам розповідає, Він нас навчає. Дивіться, оця вдова постійно бігала, надокучала судді, просила допомоги. Цей приклад пояснює, що ви повинні молитися, постійно у Господа просити Його допомоги, і тоді Господь вам допоможе. Як же Господь своїх дітей не захистить і не виконає прохання, якщо ми розумні і якщо це потрібно для спасіння душі, і для добрих справ.

Так само і далі Він навчає, що коли ви отак будете просити, і Господь вам буде давати, то щоб ви не возгордилися і не стали такими, як цей фарисей, який приходив в храм молитися і казав: «Боже, дякую Тобі, що я такий хороший, а не такий як ці грішники». З одної сторони він починав молитву з подяки, але ця подяка трішки не правильна була.

Ми ж починаємо молитву із покаяння, просимо, щоб Господь був милостивий до нас грішних, щоб Господь нас очищав, зціляв, допомагав у спасінні. А далі ми підносимо подяки за всі Його добродійства, за все, що Він робить для нас. Тому, дорогі брати і сестри, перед тим, що ми читаємо Євангеліє на службі, ви проглядайте і попередні тексти, які записано в цій главі, тому що воно все дуже пов’язане. Бо одне речення, воно багато чого розкриває.

Навіщо Господь цю притчу говорив, я вам розповів. Але притчі притчами, а наше життя – це як притча, і у кожного вона своя. Кожному Господь дає свій хрест, щоб іти до спасіння. Але як би нам складно не було, все одно, коли ми разом збираємось і молимось, Господь чує наші молитви, Господь нас благословляє. Ми почуваємо себе піднесено, почуваємо натхненно, бо Дух Святий серед нас.

Тому, дорогі брати і сестри, спасаймося і біля нас спасеться тисяча.

Слава Ісусу Христу!

Про митаря і фарисея, про молитву і спасіння