Єпископ Василій (Нестеренко)

{mp3}sermons-20141130-bsVasyliyNesterenko{/mp3}.

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святою неділею, святим причастям.

Ми сьогодні з вами слухали коротеньке, але дуже ємке Євангеліє (Лк., XII:16-21), де Господь розповідає притчу про багача. І, як завжди в притчах, Він навчає нас нерозумних. Але в основному ми сприймаємо цю науку розумом. І не кожна людина може це сприйняти своєю душею, своїм серцем. Тому ми так і живемо. Ми все розуміємо, а душею прийняти ті повчання Господа нам не вистачає сили.

Ось і сьогодні Господь нам розповідає про те, як ми повинні розпоряджатися майном, набутим за своє життя. Взагалі, ми повинні усвідомлювати, що все ми здобуваємо тільки з допомоги нашого Господа. Багато хто з людей думає, що це вони заслужили таких матеріальних благ (чи ще чогось), які мають. Але зовсім забувають, що якби Господь не попустив, то вони б нічого цього б не мали.

І в цій притчі про багача, Господь говорить нам, що ми, на жаль, все життя своє піклуємося в основному про матеріальне. Духовного надбання ми додаємо дуже мало. Добре, коли хоч молимося вранці, ввечері. Добре, якщо хоч раз на тиждень приходимо до храму. І це, слава Богу. Але ми повинні розуміти, що нам необхідно ще й жити. Жити, як нам заповідає Господь. Ми повинні розуміти, що завжди за нашою спиною (ми так і говоримо) стоїть смерть. Ми не повинні цього слова боятися. Ми повинні і радуватись, і сумувати – все повинно бути в нашому житті в розумній мірі. Але ми повинні пам’ятати, що в любий момент Господь може забрати наше життя, яке є найвища цінність. Ми піклуємося за своє майно, своє здоров’я. І ми розуміємо, що треба про здоров’я піклуватися, бо від цього змінюється, покращується його стан. Але чого ми не можемо змінити – це нашу смерть. Як не сумно про це говорити, але це так. Ми бачимо з притчі, що цей нерозумний чоловік радувався і веселився, що він здобув таке велике багатство – такий великий врожай. І він не воздав за це подяку Господу, він не розумів, що це тільки Господь йому міг попустити таке велике багатство. Він не витримав таких іспитів. Він мріяв зруйнувати свої житниці, збудувати більші і засипати туди зерно, а потім в своєму житті лише радуватися і веселитися. Радуватися і купатися в гріхах життєвих, тому що про інше він навіть і не думав.

І те дійсно сумно. Бо, як подумати і спроектувати цю притчу на наше життя, то побачимо, що багато людей сьогодні, яким подобається так само розпоряджатися своїм багатством. Вони кладуть його у свої житниці (по сучасному – у банки) великі гроші та радуються, що вони забезпечені на все життя. І не тільки вони, а й їхні діти і онуки, а можливо і інші нащадки забезпечені. Але вони нерозумні не знають, що в любий момент Господь може забрати їхнє життя.

Самі благодатні житниці – це потреби ближніх наших, дійсно вони ніколи не наповняться, тому що вони є Божественні і є від Бога. Тому ми повинні пам’ятати, що всім, що є в нашому житті, ми повинні ділитися з ближнім своїм, і збирати скарби не тут – на Землі, а там – на Небесах, де ні міль, ні іржа їх не поточить.

І щоб коли ми станемо перед Господом, нам не було соромно звітувати за своє життя, розповідати чим ми жили і що намагалися зробити. Але пам’ятайте, що ми не можемо своїм немічним силам жити зовсім праведно. Ми немічні, тому навіть намагання наші, і ті Господь оцінить. Він скаже: «Дитино моя, Я бачу, що ти старався, що ти намагався робити добро і жити праведно. Але, можливо, не все тобі вдавалося. Але своїм прагненнями на Землі ти здобув скарби свої на Небесах».

Тому я всім нам бажаю, щоб ми з вами все-таки усвідомили цю притчу, сприйняли своєю душею її зміст, і таки намагалися збирати скарби свої там, на Небесах.

Спаси вас Господи.