Протоієрей Максим (Биков)

{mp3}sermons-20140824-prMaksymBykov{/mp3}

Слава Ісусу Христу!

Зі святом вас, дорогі брати, дорогі сестри!

Послухайте, що дав мені Господь Бог зрозуміти з цієї маленької частинки Євангелії (Мт., XVIII:23-35), яку ми читали сьогодні, слухали, прагнули осягнути її істину. Яким чином її сприймати? Господь Бог дав мені зрозуміти, що немає жодної людини на Землі, яка не мала б провини перед Богом. Нема такої людини, щоб жила і не грішила. Зрозуміло, крім нашого Спасителя Ісуса Христа, який прийняв тіло людське. Ми це розуміємо – немає такої людини, щоб жила і не грішила. Ми постійно робимо якісь негативні кроки в своєму житті, відносно себе також. Десь починаємо себе картати, їсти себе поїдом. Любимо їсти поїдом друзів своїх – критикувати те, що нам не подобається в них, дорікати за якісь моменти, які вони роблять у своєму житті.

Не вміємо простити себе за своє життя, не вміємо простити і відпустити тих людей, з ким ми спілкувалися, тобто, які нам робили прикрість. Не вміємо правильно зрозуміти і відпустити ситуації, які відбуваються в нашому житті. Тобто, не вміємо прощати.

Але знову таки, коли ми звертаємось до Бога, ми припадаємо на коліна і починаємо просити, молити Його: «Боже, прости мене! Прости за мої помилки, за моє неправильне ставлення до життя, за моє неправильне ставлення до самого себе (до самої себе), до своїх близьких. Боже, прости! Боже, помилуй». Ми просимо, ми взиваємо до Нього, ми молимо Його зі сльозами від щирості свого серця. І Господь Бог як милосердний, як щирий, відкритий, як люблячий Отець наш Небесний допомагає нам знову піднятися з цих колін, допомагає нам знову оновити свої душі, оновити наші серця. І цього самого Він очікує від нас, щоб ми так само змогли простити ближніх своїх, змогли відпустити від себе те зайве, яке нам заважає спілкуватися з Богом. Заважає нам бути щасливими на Землі. Бо непрощення в нашому серці не дає нам шансів спастися, не дає нам шансів бути щасливими. Бо ми постійно пам'ятаємо про цю образу, ми постійно з цим живемо, ми постійно за це думаємо, міркуємо, починаємо випромінювати цей неспокій від свого серця в своє життя, руйнуючи себе, руйнуючи ближніх, руйнуючи себе повністю – все це через непрощення. І коли людина починає розуміти, що вона не може справитися з цим, не може справитися сама з собою, вона тоді може зробити одну річ – це просити Бога про допомогу: «Боже, допоможи мені простити, бо я сам (сама) не можу. Бо немає в моїй душі, в моєму серці такої сили, щоб я сам (сама) справився з цим. Боже, допоможи мені, направ мене, дай мені правильних почуттів, правильних думок як це зробити. Боже, допоможи!»

І Господь Бог відчуває нашу щирість, слухає наші прохання, допомагає нам. По крихті, по краплинці Він дає нам прощення до людей, до обставин, до нашого життя, до самих себе. Ми просимо кожен день: «Боже, дай нам любові і прощення, дай нам любові та прощення!» І це найвеличніші дари, які ми можемо отримати на Землі, які ми можемо зростити в своїй душі, в своєму житті, в своєму розумінні. Але треба не забувати додавати: «Боже, дай нам і мудрість. Нехай та любов і прощення будуть мудрі». Щоб не йти і з ворогами обніматися і цілуватися, як нерозлучні друзі. Такого не можна робити, бо мудрість дається нам. Ми просто розуміємо, що ця людина може нам зробити ще одну прикрість, ще одне горе принести. І в нашій силі хоча б не мати ненависті до цієї людини в душі своїй. Можливо – не мати великої любові, не мати великого бажання з цією людиною спілкуватися. Але хоча б не мати до цієї людини ненависті, яка руйнує ваше серце, яка руйнує вашу душу.

Кожен на цій Землі відповідає сам за себе. Однак, окрім духовного плану ми відповідаємо, можливо, у фізичному плані один за одного, бо допомагаємо один одному, спілкуємось один з одним. Тобто, допомагаємо жити один одному. Це наша праця духовна теж. Але те, що ми робимо на Землі, те, що ми маємо на Землі, ми не можемо з собою забрати наприкінці свого життя. Ми можемо забрати лише свою душу і ті дари, які ми в ній зростили. Не у своєму житті фізичному, а саме у духовному житті. Це ми можемо дати Господу Богу, як плату за прохід до Царства Небесного. За це ми боремося, за це ми благаємо, за це ми просимо.

Якщо подивитися на ситуацію, яка є сьогодні в нашій державі – на військову агресію Росії, то мені стає зрозуміло, що вона дуже гарно перекликається з сьогоднішнім Євангелії. Яким чином? Ми розуміємо, що був боржник, він аж 1000 одиниць був винен пану. Боржник – це грішник, а пан – це Бог у Царстві Небесному. Бог простив його за його гріхи, за те, що він неправильно вів себе в житті своєму. Бо він упросив, умолив Бога. І Господь Бог сказав йому: «Давай, іди працюй, ставай на ноги, будь нормальною людиною відтепер. Все, Я забираю з тебе всі твої борги, але почни нове життя, почни правильне життя».

Але він не зробив цього. Коли він зустрів свого ближнього, свого друга (можливо в лапках можна казати про таку дружбу), що він зробив? Він почав трясти його за груди і казати: «Давай віддавай. Віддавай мені гроші, які ти мені винен». Що Господь Бог з ним тоді зробив? Він його кинув в те місце, де страждають, щоб він розплатився за всі свої помилки.

І тепер, коли ми дивимося на ситуацію в нашій країні, ми бачимо, як Росія трясе нас за груди і каже: «Віддавай, віддавай Україно, все те, що ти маєш, віддавай, бо ми вважаємо, що ти нам винна, можливо ще з часів СРСР, віддавай!» Але Господь Бог знає, де є правда. Він знає, що буде з тими, хто це робить, з тими, хто робить таку несправедливість, і нахабно продовжує це робити.

І ми знаємо, що буде з Росією, знаємо, що буде там розкол в суспільстві, що всі винні в цій війні понесуть відповідальність, що їм доведеться відповісти за кожен свій вчинок з повного опису їх боргів перед Самим Творцем. В повній мірі відповість і влада Росії, і всі ці люди, які причетні до розв'язання війни проти нашої країни, віддадуть свій борг по повній програмі.

Тому ми маємо надію, маємо надію не на себе, як на людей, а маємо надію на Бога, маємо надію на Царство Боже. Ми маємо надію на те, що Господь Бог є в нашому житті, що Він постійно з нами, що Він постійно нам допомагає і буде допомагати надалі. Потрібно лишень щоб наші серця, наші душі були відкриті до Нього, щоб наше життя було сповнене Ним, Господом, Його Духом.

Хай Господь Бог благословляє нас, укріпляє, направляє і допомагає кожній душі, яка потребує Його прощення.

Спаси вас Господи.