Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри, ми сьогодні слухали з вами Євангеліє від Матвія (Мт., IX:27-35) про два чуда. Перше чудо – це зцілення двох сліпих. Але читаючи, ми бачимо, що вони були сліпі не від народження, вони осліпли за свої помилки в житті, можливо, за якісь вчинки.
Так само і ми деколи починаємо сліпнути, перестаємо бачити цей світ у яскравих барвах, перестаємо відчувати його Божим. Починаємо міркувати про те, що цей світ наповнений лише темрявою, бачимо лише темряву, бачимо лише осудження, бачимо всякий негатив у своєму житті, забуваючи про те, що через це ми сліпнемо. Якщо людина починає концентруватися на темряві, вона починає справді сліпнути. Бо для чого тоді їй духовні очі? У таких випадках Господь забирає у нас духовні очі. Розумієте, тоді ми перестаємо відчувати світ, перестаємо відчувати світ таким, яким Господь його створив. Починаємо відчувати цей світ з темними ознаками. І ми вже робимо те, що хоче темна сила, тобто – занепадаємо. Занепадали своїм духом, занепадали своїм життям.
І до чого це я веду? Я хочу сказати, що Господь постійно бореться за наші душі. Не за наші тіла, а насправді – за наші душі.
За Господом багато людей ішло, йшли і ці сліпці. Він проповідував у цьому місці, ходив, розповідав величні речі, достойні вух духовних людей. А ці сліпі кричали: «Ісусе, Сину Божий, Сину Давидів, помилуй нас». Так? Тобто вони цим стверджували що? Що вони сприйняли Його як Месію, справжнього Месію. Бо ми маємо знати, що за єврейським віруванням Месія має вийти з роду Давидового, тобто з його родини. І вони це підтвердили. Вони справді вірили, що це є та людина, той Месія, який допоможе цьому світові.
Вони до Нього прийшли. Вони йшли за Ним. Зрозуміло, що їм важко було слідувати за Ним, але можливо Господь їх вів. Вони зайшли туди, куди Він зайшов. І тоді Він сам запитав: «Чи ви віруєте?» Вони сказали: «Так, ми віримо, віримо, що Ти є Месія, віримо в те, що Ти є та сила, яка може нам допомогти». І Господь по вірі їх зцілив. І сказав їм: «Не розповідайте нікому про те, що сталося, що тут з вами відбулося». Але вони знову ж таки від щастя, від великої радості не змогли себе стримати, вони ходили по місту і розповідали, і хвалили Бога.
Багато людей приходять до Бога лиш за обрядом. Тобто людина хоче зцілитися лише фізично. Вона забуває, що потрібно зцілюватися перш за все в духовному плані. Бо знов-таки, коли людина дбає лише за своє тіло, вона занепадає. Занепадає, бо вона не розуміє, що її тіло – це 50, 60, 80, максимум 100 років життя у сучасному світі. Але ж душа то вічна. І Господь бореться за душу кожної людини. І темна сила теж бореться за неї.
А нам з вами потрібно пам’ятати, що коли нам деколи не вистачає розуміння, коли ми знов-таки починаємо сліпнути в духовному плані, ми маємо зробити велике зусилля – піднятися над собою і зрозуміти в якому стані ми зараз знаходимося, визнати, що справді ми перестали бачити світ, ми перестали чути голос Божий в серці, ми почали відчувати страх в своєму серці за своє життя, за своїх ближніх, що ми занурюємося в темряву. І коли ми все це починаємо розуміти – дух наш освітлюється. І в цю мить нам треба звертатися до Бога, знову-таки повернутися до джерела, повернутися до світла, і сказати: «Боже, я вірую в Тебе. Вірую в Тебе, Господи Боже, що Ти є Син Людський та Син Давидів, що Ти є Месія, що Ти є Творець всього, що Ти є джерело любові, джерело прощення, джерело обдарувань духовних і фізичних». І сказати Йому: «Якщо мені не вистачає віри, то, Боже, допоможи моєму невірству. Допоможи моєму невірству, допоможи мені зрозуміти, сприйняти, допоможи, Боже, мені прозріти, бачити цей світ духовними очима, бачити світло, бачити любов. Не бачити більше негативу, а бачити те, що Ти закладаєш, Боже, в людські душі…».
Спаси вас Господи!
