Святе ім’я її – Марія,

Тієї жительки землі,

Спасителя що нам родила,

Його ж розп’яли на Хресті.

О мати Божа пресвятая –

Достойніша з усіх жінок,

Ти чашу випила гіркую,

Про що не написав пророк.

Ні слова зайвого, ні сміху

Із уст Марії не зійшло,

Свій хрест несла вона смиренно,

О, як же важко їй було...

З дитинства сина Ти ховала,

Не вбили щоб твоє дитя,

Якби ж то наперед Ти знала,

Що піднесе Тобі життя.

Що заберуть у Тебе сина,

Й розіпнуть Агниця Твого,

Самі ж були Його не варті –

Насмілились судить Його.

Тортури страшні переніс Він,

Твої тортури теж тяжкі,

Бо не могла Ти зупинити,

Що сталося в Його житті.

Цвяхи, що йшли у Його руки,

У серце увійшли Твоє,

І Його біль, і Його муки

Терпіло теж єство Твоє.

Так, ніби Ти могла забрати

Частину тих Його страждань,

За все життя в Тебе не було

Найбільшого з Твоїх бажань.

Дивились очі на Ісуса,

А серце краялось Твоє,

О Боже, як же Ти любила,

Та втратила дитя своє.

Усе смиренно Ти сприйняла,

Не нарікала на Творця,

Усе це тихо Ти стерпіла

Й в молитвах все пройшло життя.

Маріє, діво непорочна,

Зразок для кожної із нас,

Як в цьому злому світі жити,

Вогонь щоб віри не погас.

Маріє, мати найславніша,

Серед жінок – зоря ясна,

Для Бога – дочка наймиліша,

Для нас же стала Ти свята.

Жовтень 2005 р.