Апостол Павло до нас звертається через рядки Апостола з такими словами: «Браття, Божою благодаттю ми отримуємо різні дари...» І ми, дорогі браття і сестри, можемо собі поміркувати: «А які ж ми маємо дари?»

Християнство справжнє – це одна річ, а християнство зовнішнє – це інша річ. Можна прикриватися словом «християнин», «християнський мир», «християнська держава», «ми за Бога» і т.д. і т.д., але не робити кроків для того, щоб змінювати суспільство на Землі, змінювати його для кращого світлого майбутнього…

І, на жаль, сьогодні багато людей, які, можливо, ходять до церкви, беруть участь у всіх таїнствах, вважають, що вони достойні і що вони дійсно одягнені в світлі одежі. Але насправді вони не мають добрих помислів, не мають любові в серці, покаяння не мають, милосердя. Вони не вдягнені в ці білі одежі...

Якщо ви прийшли сьогодні до храму, то ви покликані, вас Господь кличе. І ті, хто служать у храмі теж покликані. Але ми не знаємо, коли ми вийдемо з храму, чи ми не впадемо в гріх, чи не зануримось в якусь чорноту? Чи не забереться у нас цей статус покликаних і чи ми не станемо негативною особистістю?...

Вістка про Боже весілля пройшлася по всьому світу. І до Нього прийшли інші люди (інші народи) і сіли за цей стіл. Хоча вони, можливо, не були настільки чисті, не були настільки мудрі в Законах Божих, але вони бажали поєднатися з Богом…

У Євангелія (Ів., XX:19-31) розповідається як Господь прийшов до своїх учнів. Двері були закриті, але Він пройшов через них як Дух. Далі Господь показав їм руки та бока Свої. Це Він зробив для того, щоб учні впевнились, що Він дійсно живий, а не якась примара...

Господь проповідував, люди знали, що Він великий пророк і йшли за Ним. І коли Він сотворив чудо воскресіння з мертвих сина вдови, страх охопив людей. Ми повинні розуміти, що це страх Божий, а не страх тваринний. Це є страх перед тою людиною, яка є неосяжно велична для нас...

Сьогодні ми в святому Євангеліє слухали як Господь Ісус Христос проявив милосердя. Тому і ми, брати і сестри, повинні проявляти милосердя. А милосердя, як ми знаємо з історії Товії й Товита, від смертних гріхів спасає. Можливо ми багато наробили неправильних вчинків, багато усіляких гріхів зробили в своєму житті, але милосердя нам допоможе спастися...

Виникають у нас іноді такі ситуації, ну, практично патові, коли уже нічого не можна зробити. І люди навколо починають тоді говорити: «А полиши то, а живи так як є, живи далі, нічого ти вже не зробиш». Але душа твоя чомусь не вірить цьому, починає вагатися...

Коли ми віримо, то ніби споживаємо, ми беремо. Ми кажемо: «Господи, я вірю в тебе! Допоможи!» Майже на дев’яносто дев’ять відсотків, коли ми віруємо, коли ми сприймаємо Бога як енергію, як істину, то ми майже завжди кажемо: «Господи, допоможи! Допоможи мені зробити це, це…» Нібито такий споживацький настрій в нас з’являється. І це справді так, якщо ми не віддаємо…

Хоч і стали багато людей зараз ходити до церкви, але не відчувається під час богослужіння тої благодаті, яка повинна бути. А є якась обрядовість. Люди стоять просто тому, що так треба – іти до церкви, вистояти. Я бачу це по виразу їхніх облич, по очах...

Ми слухали Діяння святих апостолів (Дії, II:1-11), де Господь обіцяв своїм апостолам, що прийде Утішитель і утішить їхні душі. Але Він дав їм таку вказівку, щоб вони зібралися на п’ятдесятий день усі разом. Не поодинці десь молилися, а зібралися всі разом....

У Євангеліє від Матвія (Мт., XXII:35-46) Господь говорить про Заповіді. Ми їх всі добре знаємо. Їх якби небагато. Питання тільки в одному – чи ми їх виконуємо? І в іншому – як можна зрозуміти чи ми любимо Бога?...

Піст – це не тільки обмеження в їжі. Як казав блаженніший Володимир: «У піст головне не їсти один одного». В дійсності, коли людина не їсть м'ясо, то у неї може виникати роздратування в душі. І це теж для неї іспит – стриматися, не посваритися з ближніми. І це може стати її перемогою, її заслугою...

Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших. А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно....

Дуже багато людей повірили в Ісус через те, що Він сотворив таке велике чудо –воскресив Лазаря із мертвих. Коли ми бачимо силу Господню, ми йдемо за Ним. Але інколи ми звертаємо з цього шляху. І тоді ми уже своїми діями розпинаємо Ісуса Христа...

Входження Господа в Єрусалим – це було дві тисячі років тому. Але сьогодні ми можемо зробити так, щоб Господь увійшов не тільки в Єрусалим, а увійшов в нашу душу, в наше серце. Ви запитаєте: «А як це зробити?» Апостол Павло в посланні до филип’ян (Флп., IV:4-9) говорив як це зробити...

І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...  А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!...

У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно....

Ми слухали Євангелію (Лк., XV:11-32), у якій говорилося, що один із синів все своє майно взяв від батька свого… І куди він його розтратив? І, по-перше, що таке це «майно», що є у кожної людини, і яке їй Бог дав?...