Т им часом вищезгадана блаженна Теодора, чернечий на себе чин прийнявши, переставилася до Господа, вона багато у дні свої послужила преподобному Василію. І всі, хто духовну любов до преподобного мав, печальні були через Теодору, бо мали її представницею до святого старця: всіх люб'язно приймала, добрими словам утішала, лагідна ж була і милостива, христилюбива і цнотлива, сповнена розуму духовного. Прийшло ж Григорію бажання довідатися, де є після переставлення Теодора, якої чести досягла — серед правих чи серед лівих? Чи сподобилася якоїсь від Бога милости і відради за ревне своє старцеві служіння? Так думаючи, просив часто преподобного Василія, аби розповів йому про неї, вірив-бо без сумніву, що не є таємницею для угодника Божого Василія знати про душу її. І коли багатьма частими і наполегливими проханнями надокучав старцеві, той, не хотівши врешті засмучувати духовного свого сина, помолився за нього до Господа, щоб у видінні відкрилося йому про Теодору.

Тої ж ночі, відпочиваючи, бачив Григорій у сонному видінні блаженну Теодору в обителі світлій, приготованій від Бога для Василія преподобного, яка небесною була осяяна славою і невимовних благ сповнена. У тій обителі преподобна Теодора, молитвами угодника Божого, оселилася. Йому ж ревно і трудолюбно у світі цьому літ досить послужила, його обителі у житті благословенному мешканкою бути сподобилася, молитвами його святими. Бачив її Григорій, зрадів, і достатньою її бесідою, наче такою, що насправді була, утішився: спитав її, як відлучилася від тіла, як прийшла у скруту смертну, що при кончині своїй бачила і як минула повітряних духів. Вона ж почала розповідати йому так: "Дитино Григорію, про страшну річ спитав, про яку й згадувати лячно. Бачила-бо лиця їхні, яких ніколи не бачила. І чула слова, яких же ніколи не чула. І що скажу? Люте і важке, якого не сподівалася, зустріло мене тоді через діла мої. Але молитвами і допомогою спільного отця нашого преподобного Василія все легким мені було. Як же тобі, дитино, розповім про біль тілесний, лютість і біду, які бувають у вмираючих? Як же бо хтось нагим впаде у вогонь великий, палаючи і тліючи в попіл перетворюється, так і хвороба смертна і гірка година розлуки руйнує людину. Справді лютою є смерть для подібних мені грішників, бо й я гріхи чинила.

Про праведників же не відаю. Коли-бо до кінця життя свого наблизилася і настала година розлуки з тілом, бачила я багато етіопів, які навколо одра мого стали, їхні ж лиця, наче сажа і смола, були чорними, очі ж — наче вугля вогненне, їх же вигляд був настільки страшний, як і сама геєна вогненна. Вони почали чинити галас і бунт, одні — ревучи, як худоба і звірі, инші, наче пси, завиваючи, инші голосили, наче вовки, инші, як свині, кричали — усі ж, поглядаючи на мене, лютували, погрожували і кидалися, зубами скреготали і пожерти мене зразу хотіли. Готували ж хартії, наче сподівалися на якогось суддю, що мав туди прийти, і згортки розвивали, у них же були написані всі мої погані діла. Тоді убога душа моя була у страху і трепеті великому, і не досить було мені гіркоти смертної, але й тих етіопів страшних грізний вигляд і лютість були мені наче другою смертю найлютішою. Відвертала ж очі свої і туди і сюди, щоб не бачити мені страшних лиць їхніх ані не чути голосу їхнього, але не могла уникнути їх — всюди-бо їх без ліку бачила, як вешталися. І не було кому допомогти в такій біді мені, знеможеній до решти, аж побачила двох світлоносних ангелів Божих, які до мене підходили в образі гарних юнаків, їх же краси переповісти неможливо. Лиця їхні були пресвітлі, очі люб'язно дивилися, волосся голів їхніх — наче сніг білий, золотоподібно виблискувало, одяг — наче блискавка був, підперезані поясами золотими через груди хрестоподібно. Вони наблизилися до одра мого, стали праворуч мене, про щось тихо між собою перемовляючись.

Я ж, бачивши їх, радісною стала серцем і веселими на них поглядала очима. Чорні ж ті етіопи, бачивши їх, здригнулися і відступили далі. Сказав же один світлоносний юнак до темних із гнівом: "О безсоромні, прокляті і похмурі, злісні роду людського вороги, чому завжди поспішаєте до помираючих приходити? І, влаштовуючи галас, страшите і бентежите кожну душу, що з тілом розлучається. Але не вельми радійте, тут-бо не здобудете нічого, бо Боже є з нею милосердя, і нема вашої частки ані жеребу в душі цій". Коли він те промовив, зразу захиталися етіопи, великий крик і галас вчинивши, і почали показувати діла мої погані, з юности сподіяні, і говорили: "Нічого у ній не маємо? А ці гріхи чиїми є? Чи не вона зробила це і те?" Коли так говорили, стояла я, чекаючи смерти. І ось прийшла смерть, наче лев ревучи, на вигляд вельми страшна, подоби наче людської, але тіла зовсім не мала, із самих лише костей людських нагих складена.

Несла ж різне знаряддя до мук: мечі, стріли, списи, бартки, коси, серпи, рожна, пили, сокири, теслі, топірці, гаки та иншого багато невідомого. Те побачивши, смиренна моя душа затремтіла зо страху. І сказали святі ангели до смерти: "Чого зволікаєш, звільни душу цю від пут тіла, швидко й тихо звільни, не має-бо багато тягарів гріховних". І зразу вона підійшла до мене, взяла малий топірець і почала відтинати спершу ноги мої, після того руки, тоді, иншим реманентом решту частин моїх розслаблюючи, члени від суглобів відділяла. І не мала я ані рук, ані ніг, і ціле тіло моє стало мертвим, не могла я більше рухатися.

Тоді взяла теслю і відтяла мені голову. І після того не могла я порухати головою — чужа вона мені була. Після того всього зробила в чаші якийсь розчин і, до уст моїх приклавши, насилу напоїла мене. Настільки ж гірким був напій той, що не могла стерпіти душа моя — здригнулася і вискочила з тіла, наче відкинена насилу. І зразу взяли її світлоносні ангели на руки свої. Поглянула ж назад і бачила тіло своє, що лежало бездушне, без чуття і руху, як тоді, коли хто зніме з себе одяг і, кинувши, стоїть і дивиться на нього, так і я дивилася на тіло своє, його ж, наче одяг, скинула. І дивувалася дуже. Коли тримали мене святі ангели, обступили біси в подобі етіопів, кричучи: "Багато гріхів має душа ця, хай відповідає нам".

І показували гріхи мої. Святі ж ангели почали шукати добрі мої діла, і знаходили, благодаттю Господньою, які Його допомогою робилися, збирали-бо все, що я колись зробила добре: якщо коли милостиню дала убогим, чи нагодувала голодного, чи спраглого напоїла, чи одягнула нагого, чи подорожнього ввела в дім і дала спочинок йому, чи святим послужила, чи відвідала хворого і ув'язненого і помогла йому. Якщо із сердечністю коли приходила до церкви і помолилася з розчуленням і сльозами. Чи співу і читання церковного слухала уважно, чи приносила тим'ян і свічки, чи инше яке приношення, чи вливала дерев'яну олію в кадила для просвітлення святих ікон і цілувала їх із благоговінням, якщо постила і стримувалася в середу і п'ятницю і у всі святі пости, чи які поклони зробила, і чування вночі, чи зітхала коли з серця до Бога і проплакала над гріхами своїми, чи сповідалася Богові перед духовним отцем про гріхи свої із сердечним за ними жалем і покутувала за них.

Якщо ближньому щось добре зробила і на ворога не гнівалася, чи терпіла якісь кпини і докори, і не пам'ятала злого, і віддавала добрим за погане, чи смирилася, чи через чужу біду стогнала і переживала, і співчувала страждаючим, чи того, хто плакав, утішила, і подала комусь руку допомоги, чи спричинилася комусь до доброго діла, чи від поганого діла когось відвернула, чи відвела очі свої від суєти, і стримала язик свій від присяги, брехні, наклепу, марнослів'я. І всі инші мої, хоч і найменші добрі діяння, одне за другим збирали, і готували їх покласти на мірилі супроти злих діл моїх. Етіопи те бачили, скреготали на мене зубами своїми, хотіли-бо зразу вихопити мене з рук ангельських і звести на дно пекла.

Тим часом явився там несподівано преподобний отець наш Василій і сказав до ангелів святих: "Пани мої, ця душа багато послужила мені, догоджуючи старості моїй. Я молився за неї до Бога, і Він подарував її мені". Те мовивши, вийняв з надр своїх мішечок червоний повний (думаю, що в мішечку тому було золото чисте) і дав святим ангелам, кажучи: "Коли повітряні митниці минати будете і почнуть лукаві духи випробовувати душу цю, викупите її цим від боргів. Я-бо, благодаттю Божою, багатий, зібрав багато скарбів з потів і трудів своїх і дарую мішечок цей душі, що послужила мені". Це мовивши, пішов. Лукаві ж біси, це бачивши, були розгублені, тоді, піднявши плачевні голоси, невидимими стали. І знову угодник Божий Василій прийшов, несучи зі собою посудин багато єлею чистого і мира дорогоцінного, які, по одній відкриваючи, вилив на мене — і сповнилася я пахощів духовних, і пізнала, що змінилася, і стала світлою дуже.

Сказав же знову преподобний до святих ангелів: "Пани мої, коли все належне зробите для душі цієї, тоді в приготований для мене Господом дім введіть її, хай перебуває там". Це мовивши, невидимим став. Ангели ж святі взяли мене і по повітрі на схід ішли.

Митарство перше

Коли ми йшли з землі у вись небесну, спочатку зустріли нас повітряні духипершого митарства, на якому випробовуються гріхи слів і висловів людських марних, дурних, нечистих, безчинних. І зразу тут ми стали. І винесли до нас багато згортків, в яких же написані були всі мої слова, з юности моєї сказані, якщо коли сказала щось негідне і нерозсудне, а найбільше якщо срамословила і кпила в молодості своїй, і насміхалася, як же звичай є молодим. Бачила там написане все своє дурнослів'я, сквернослів'я, світські сороміцькі пісні, безчинні вигуки, висміювання і реготи, і викривали мене вони, показуючи час, і місце, і осіб, коли, де і з ким суєтними бесідами займалася і прогнівала словами своїми Бога, ані не мала те собі за гріх, не сповідалася отцеві духовному, не каялася. Це бачивши, мовчала, наче безголоса, не мала що відповісти лукавим духам, справедливо-бо мене викривали. Дивувалася ж собі, як вони того не забули, хоч стільки минуло літ.

Те, що я давно забула і ані в помислі про те ніколи не думала, вони ж, як нині сказане, переді мною поклали, все детально і тонко випробовуючи, і згадувала все те, як воно було. Коли ж я мовчала і соромилася, разом же і тремтіла зо страху, святі ангели, які вели мене, проти тих гріхів моїх поклали щось із добрих діл моїх, що пізніше було, — чого ж забракло, доповнили з подарованого від преподобного Василія, отця мого. І викупили мене, і пішла я звідтіля вище.

Митарство друге

І тоді наблизилася до другого митарства — "брехні". У ньому ж випробовується кожне слово брехливе, а найбільше порушення присяги, прикликання Імени Господнього намарно, брехливе свідчення, невиконання обітниць Богові, ісповідання гріхів неправдиве й инші тому подібні брехні. Духи ж того митарства люті й дикі, які твердо наполягали і випробовували, коли затримали нас, зразу детально допитувати почали. І викрита я була у двох: у тому, що трапилося мені колись у малих речах збрехати і не мала того собі за гріх, і в тому, що багато разів, через сором, не по правді сповідалася перед отцем своїм духовним. Переступлення ж присяги, і брехливого свідчення, й инших тому подібних гріхів не знайшлося в мені, благодаттю Христовою. Проте через ті віднайдені в мені брехні торжествували і хотіли мене вихопити з рук, що вели мене.

Митарство третє

Але святі ангели дещо з моїх добрих діл, инше з дарованого від отця мого проти тих гріхів поклали — викупили мене, і пішли ми вище без перепон. Тоді досягли иншого митарства — "осудження і наклепу". Там, коли затримані були, бачили, наскільки важкий гріх є осуджувати ближнього і наскільки великим є зло когось обмовити, опоганити, знеславити, образити, насміхатися з чужого гріха, на свої гріхи не дивлячись. Таких-бо люто люті випробовувачі випробовують як антихристів, які сан Христовий перевищили і стали суддями та губителями ближнім своїм, самі будучи тисячу разів осудження варті. Але в мені, благодаттю Христовою, небагато такого там знайшли, берегла-бо я себе пильно у всі дні життя мого, щоб не осудити нікого ж, ані не обмовити, ані не посміятися з когось, ані нікого не образити. Проте часом, випадково, траплялося, що инших осуджувала, або обмовляла, чи з когось підсміхалася, мало розумом розуміючи їх, чи до того ж мале якесь необережно докладала слово — і зразу знічувалася, маючи це за зле собі, але й те мені в саме осудження і наклеп випробовувачі поставили.

Митарство четверте

І там-бо дарами преподобного Василія викупивши мене, ангели святі ішли зі мною вище. І досягли иншого митарства, яке "чревоугодництво" називається. І зразу вибігли проти нас ті нечисті духи, радіючи, наче знайшли щось собі корисне. І бачила я образи духів тих дуже шкарезних, які зображали собою насолодолюбних черева об'їдників і мерзотних пияків, з них же деякі виглядали, наче носили тарелі і казани з наїдками, инші ж чаші і келихи з питтям. Дивлячись же на наїдки ті і питво те — гній смердючий і мерзоту блювотинну — виглядали наче пересичені і п'яні, і скакали з дудками, і все за подобою корчмарів і бенкетуючих робили, насміхаючись із душ грішників, яких до митарства їхнього приводили. Вони, обійшовши нас, наче псів, і затримавши, зразу принесли перед мене всі мої об'їдання, коли я потай їла, чи через силу і потребу їла, чи зранку, як свиня, їла без молитви і хресного знамення. І скільки разів у святі пости перед звичним правилом церковним їла, чи перед обідом від неповстримности перекусила щось, чи на обіді понад міру пересичувалася. Також і п'янства мої були мені показані, ставлячи переді мною чаші і посудини, з яких я упивалася, і число випитих чаш, говорячи: "Чи стільки чаш випила у той час і на тому місці такими чашами упивалася до безпам'ятства і блювання? І знову деінде в инший час стільки склянок наповнила вином, чи иншим питтям, і так багато бенкетувала, із сопілками і музикою танцюючи, плескаючи, співаючи і скачучи. І ледве приводили тебе в дім твій, настільки знемагала від безмірної пиятики".

Ще ж показували мені й ті чаші, які колись у пісні дні зранку, через гостей чи через неміч, спорожнила, пила до упиття, за гріх те не маючи, ані не каялася й инших до того приводила. Чи у святкові і недільні дні перед Святою літургією випадково де чашу випила, — усе те мені й инше моє черевоугодництво представили й допитували, і раділи, що вже мають мене у руїсах своїх, і на дно пекла хотіли звести. Я ж тремтіла, бачивши, що вони мене викрили, і не мала нічого супроти відповісти. Святі ж ангели, взявши достатньо з дарованого від преподобного Василія, проти них викуп за мене поклали. Ті ж, побачивши викуп мій, закричали, галас і бунт великий вчинили: "Горе нам, — кричали, — згубили ми труд свій, загинула наша надія". І пускали по повітрі хартії, які мали на мене написані. Я ж, на те дивлячись, веселилася, і пішла звідти безборонно. Ідучи ж, розмовляли святі ангели між собою, кажучи: "Справді велику допомогу має душа ця відугодника Божого Василія. І якщо би його труди і молитви не помагали їй, велику б скруту перетерпіти мала б, переходячи повітряні випробування".

Я ж, набравши відваги, сказала до святих ангелів: "Пани мої, здається мені, що ніхто з тих, що живуть на землі, не знає, що тут буває і що чекає душу грішну після смерти". Відповідали мені святі нагели: "Хіба не свідчить про це Божественне Писання, яке завжди у церквах читають, і хіба священні служителі Божі цього не проповідують? Але, пристрастившись до земних суєт, люди нехтують тим, вважаючи насолодою щоденне насичення і пиятику, їдять щодня ненаситно й упиваються без страху Божого, маючи собі черево замість Бога, ані не думають про майбутнє життя, ані не пам'ятають Писання, яке говорить: "Горе вам, що наситилися нині, бо зголоднієте, і ви, пиятикуючі, будете спраглі". Байками-бо вважають Письмо Святе і живуть у зневажанні і нестримності, з тимпанами і ликами бенкетуючи, і щодня, як же євангельський багач, веселячись світло. Проте деякі з них є милостивими і милосерними і благодіють убогим та бідним, і допомагають потребуючим. Такі легко за гріхи свої отримують від Бога прощення і переходять митарства без пакостей, заради милостині своєї, говорить-бо Писання: "Милостиня очищує гріхи, і від смерти рятує, і дає здобути життя вічне". А тим, що не стараються милостинями очистити гріхи свої, неможливо уникнути цих випробувань, вихоплюють-бо їх ті, яких же бачила, темновиді князі митарств, і мучать люто, низводять в підвали пекла і тримають у путах до Страшного Суду Христового. Але й тобі неможливо було б оминути цього, якщо б не отримала викуп з подарунку Василія преподобного".

Митарство п'яте

Коли так розмовляли, дійшли до митарства "лінощі", де допитують тих, які кожен день і годину в неробстві проводили. І тримають тут нероб, які з чужих трудів їли, самі ж працювати не хотіли, і позикодавців, які, приймаючи відплату, продовжити позики не хочуть, також випробовують там і тих, що не дбають про хвалу Божу і лінуються у святкові і недільні дні іти на утреню і на Божественну літургію, і на инші славословлення Божі. Про занепад і непильнування допитують там, і кожного — чи мирянина, чи духовного — лінощі та недбалість душі випробовують детально і багатьох звідти зводять у провалля. Там і я багато випробовувана була, і не могла б звільнитися від боргів гріха того, якщо б не доповнили нестачі моєї дари Василіяпреподобного. Ними ж викупившись, взята була звідти.

Митарство шосте

І йшла попри митарство злодійства, на якому й мало затримана була, небагато там давши, переминула: не знайшлося-бо ніякого в мені злодійства, окрім того, що було в дитинстві моєму, дуже мало, із браку розуму.

Митарство сьоме

Звідти прийшли ми до митарства сріблолюбства і скупости, але й те зразу я перейшла, покривав-бо мене Господь у житті моєму, не дбала про великі маєтки ані не була сріблолюбива, а тим, що Господь посилав, задовільнялася. Не була скупою, але з того, що мала, подавала сердечно потребуючим.

Митарство восьме

Пішли вище, натрапили на митарство "лихви", де випробовують тих, що дають срібло своє в лихву і нечисті прибутки роблять, користолюбці ж і присвоювачі чужого. Там випробовувачі, ретельно обшукавши все щодо мене і нічого не знайшовши, скреготали на мене зубами своїми. Ми ж вище пішли, дякуючи Богові.

Митарство дев'яте

І досягли митарства неправди, на ньому ж випробовують усіх суддів несправедливих, які за гроші судять й оправдовують винних, невинних же засуджують. Там же випробовують затримання грошей найму і мірки неправдиві тих, що продають, і все, що несправедливо чиниться, там випробовують. Але ми, благодаттю Христовою, пройшли те безболісно, мало що давши.

Митарство десяте

Також і те, що було після нього — митарство "заздрости" минули, нічого не давши: ніколи-бо нікому не позаздрила. Хоч і випробовували там же нелюбов, братоненависть, недружелюбність, ненависть, проте, Христовим милосердям, у всіх тих питаннях невинною я виявилася, лише лють скрегочучих на мене бісів бачила — не злякалася їх, пішла вище, радіючи.

Митарство одинадцяте

Подібним чином пройшли й погорди митарство, де гордісно зарозумілі духи допитують щодо марнославства, самовпевнености, зневажливости, величання. Там шукають ретельно те, якщо хтось не віддавав належної шани батькам — батькові і матері. Також і старійшинам, яких Бог на владу поставив, якщо не слухав їх, і скільки разів, і в яких ділах, й инші діла погорди і слова марнославні.

Митарство дванадцяте

Те митарство проходячи, дуже мало супроти поклали і стали вільними. Тоді досягнули иншого митарства — "гніву і злости". Але й там, хоч дикі були повітряні допитувачі, проте небагато від нас отримали, і пішли ми далі, радіючи в Господі, який покривав грішну мою душу молитвами отця могопреподобного Василія святого.

Митарство тринадцяте

Після цього митарство злопам'ятства стало перед нами, на ньому ж немилостиві випробування для тих, що в серцях своїх зло на ближнього тримають і віддають злом за зло, і звідти, з великою люттю, низводять їх злісні духи в тартар. Милосердя ж Господнє і там мене покрило: не тримала-бо я зла ні на кого ж ані не була злопам'ятна через сподіяні мені пакості, але більше ж і до ворожих мені не мала зла і любов до них проявляла, добром зло перемагаючи. І ні через що не могла на митарстві тому опинитися, і ридали тому біси, бо вільна відходила з лютих рук їхніх. Ми ж далі йшли, веселячись у Господі. Спитала ж ангелів, які вели мене, кажучи: "Прошу вас, пани мої, скажіть мені, звідки ці страшні повітряні власті знають всі погані діла всіх людей, що в цілому світі живуть, як же й мої, не лише відкрито зроблені, але навіть і потай, і відкрито те викривають". І відповіли мені святі ангели, кажучи: "Кожен християнин від святого хрещення приймає Богом даного собі ангела-охоронця, який невидимо береже людину, наставляє її вдень і вночі на всіляке добре діло у всі дні життя але до смертної години. І записує всі ті добрі діла, які в житті цьому творяться, — за них же людина отримує від Господа милість і вічну в Небесному Царстві винагороду. Також і князь пітьми, бажаючи весь рід людський до своєї притягнути погибелі, одного з лукавих духів приставляє, який услід людині ходить, назирає все, що вона з юности робить погане, заохочує її підступами своїми і збирає все недобре, що людина чинить. Відходячи до митарств, відносить туди гріхи людські, кожен гріх у відповідне митарство вписує, і через те відомими є князям повітряним усі гріхи всіх людей у цілому світі. Коли ж душа розлучається з тілом і до Творця свого в Небесне зійти намагається, тоді лукаві ті не дають їй, показуючи записані гріхи. І якщо має душа більше добрих діл, ніж гріхів, не можуть стримати її. Якщо ж гріхів більше у ній знайдуть, затримують її на якийсь час і замикають у в'язниці невидіння Бога, і мучать, скільки сила Божа мучити їм попустить, допоки та душа церковними молитвами і ближніх своїх милостинями викуп не прийме. Якщо ж якась душа виявиться настільки грішною і мерзотною Богові, що не буде їй надії на спасення, але вічна погибель чекає на неї, — ту зразу кидають у безодню, де й собі мають до вічних мук приготоване місце, і там тримають її до другого пришестя Господнього, після чого з тілом має разом з ними в геєні вогненній мучитися вічно. Ще ж і те знай, що цим шляхом сходять і випробування витримують лише ті, які вірою і святим хрещенням просвітлені. Невірні ж елліни, ідолослужителі, і сарацини, і всі чужі Богові сюди не приходять, ще-бо живі є тілом, поховані в пеклі душами своїми, і коли умирають, зразу, без усілякого випробування, душі їхні беруть біси як свою частку власну і кидають у геєнське провалля".

Митарство чотирнадцяте

Коли це святі ангели до мене говорили, увійшли ми в митарство убивства, у ньому ж не лише розбійництво випробовують, а й кожну рану, всілякий удар чим-небудь і де-небудь: по плечах, чи по голові, чи по лиці ляпас, чи по шиї, чи штовхани з гнівом — усе те ретельно допитують і на мірило кладуть. Але ми й там, мало що поклавши, пройшли добре.

Митарство п'ятнадцяте

І минули митарство чарів, зваби, отруєння, нашіптування і прикликання бісів. Були ж духи ті подібні на чотириногих гадів і скорпіонів, змій же, єхидн і жаб. Страшний і мерзенний був їхній вигляд, але там нічого на мене не знайшлося, благодаттю Господа мого, і пройшли ми, нічого не давши. Викрикали ж на мене, лютуючи, ті духи і говорили: "Прийдеш на блудні місця, побачимо, чи їх уникнеш". Коли ми сходили нагору, спитала я ангелів святих, що вели мене: "Пани мої, чи всі християнські люди митарства ці проходять? І чи не є можливим людині якійсь пройти тут без випробування і страху, який на митарствах буває?" Відповідали мені святі ангели: "Нема иншого шляху душам вірних, які на небо сходять, усі йдуть сюди, але не всіх так випробовують, як же тебе, лише подібних до тебе грішників, які неповне гріхів своїх визнання здійснили, соромилися і таїли перед отцем духовним встидні свої діла. Якщо-бо хтось справді всі свої погані діла визнає, і пожаліє, і покається у вчиненому злому, — ті гріхи невидимо загладжуються Божим милосердям. І коли душа така сюди іде, повітряні випробувачі, розгорнувши свої книги, нічого не знаходять написаного на неї і не можуть їй ніякої пакости зробити ані настрашити її. І сходить душа, радіючи, до престолу благодаті. І ти, якщо б досконалу всіх гріхів своїх по правді зробила сповідь і після розрішення відбула покуту, не зазнала б таких грізних випробувань і страхів на митарствах. Однак поможе тобі те, що давно вже перестала грішити смертно і добродійно инших досить років життя свого провела. А найбільше помогли тобі молитви преподобного отця Василія, йому ж багато послужила сердечно".

Митарство шістнадцяте

Так розмовляючи, дійшли до митарства блудного, на якому ж випробовують усілякі любодіяння і гріха блудного в помислі уявляння, думки ж на ньому затримування, погодження, насолода, нечисті ж відчуття і пристрасні доторкання. Князь же митарства того сидів на престолі своєму, одягнений в одяг поганий і смердючий, піною кривавою скроплений, нею ж він, наче царською багряницею, прикрашався. І бісів багато стояло перед ним. Вони, бачивши мене, що туди дійшла, дуже дивувалися, що досягла їх. І винесли записані блудні мої діла, викривали мене, показуючи осіб, з ними ж грішила в юності своїй, і час, коли грішила, чи вдень, чи вночі, і місце, на якому гріх з кимось сподіяла. І не мала я що відповісти, лише тремтіла зі страху. І сповнилася сорому. Говорили за мене святі ангели до бісів: "Але покинула вона діла блудні багато років тому і далі в чистоті і повстримності жила постницьки". Відповідали біси: "І ми знаємо, що давно відійшла від гріха, але не по правді сповідалася перед отцем духовним ані не прийняла від нього належних настанов до покути гріхів. Через те наша. Тому або, залишивши її, ідіть, або викуповуйте її добрими ділами. І поклали ангели святі багато з діл моїх, більше ж дарів Василія преподобного, і заледве спекалася біди лютої, і пішли ми.

Митарство сімнадцяте

Тоді досягли митарства перелюбодійного, де ж випробовують гріхи тих, що в подружжі живуть — віри ж подружньої одне одному не бережуть ані не пильнують ложа свого неоскверненим, також і зваблення на блуд і насилля блудне. Тут же і осіб, Богові посвячених, які чистоту свою Христові обіцяли, але не вбереглися від падіння блудного грізно випробовують. На тому митарстві і я виявилася вельми винною, і викрита була як перелюбодійниця, і вже хотіли мене нечисті духи й немилостиві випробувачі вихопити з рук ангельських і скинути на дно пекла, але святі ангели, багато з ними сперечаючись і всі мої труди і подвиги, які після того були, на середину приносячи, заледве викупили мене — не так моїми добрими ділами, які всі там до останнього поклали, як же, з дару отця мого Василія дуже багато взявши, на мірило поклали супроти моїх беззаконь. І, взявши мене, далі пішли.

Митарство вісімнадцяте

І от наблизилися до митарства содомського, на якому випробовують гріхи неприродні чоловічі та жіночі, і єднання з бісами, і з безсловесними тваринами, і кровозмішання, й инші найнечистіші, що потай бувають, речі, їх же й сором згадувати. Князь того митарства найскареднішим виглядав понад усіх скаредних і мерзотних бісів, весь гноєм смердючим обмащений, і слуги його такі ж. Сморід їхній нестерпний, гидотність вигляду невимовна і несказанні гнів і лють. Вони поспіхом проти нас вийшли, обступили нас, але, милістю Господньою, нічого такого в мені не знайшовши, втекли зі встидом — ми ж, радіючи, пройшли. І сказали до мене святі ангели: "Бачила, Теодоро, страшні скаредні митарства блудні, знай-бо, що мало яка душа минає їх без напасти, бо весь світ у злі спокус і нечистот лежить, і всі люди насолодолюбні і блудолюбні. І схильні помисли людини до злого з юности її, і ледве хто пильнує себе від нечистот блудних, мало тих, що умертвлюють свої плотські похоті, мало-бо тих, що митарства ці вільно проходять, але більшість тих, що сюди дійшли, зразу гинуть. Люті-бо блудних діл випробувачі вихоплюють блудні душі і скидають до пекла, гірко мучачи. І хваляться блудних митарств князі, кажучи: "Ми єдині, більше від усіх з нашого митарства виконуємо вогненну спорідненість до пекла". Ти ж, Теодоро, дякуй Богові, бо ось вже минула ті блудні випробування, молитвами отця свого преподобного Василія, і вже більше не побачиш зла чи страху.

Митарство дев'ятнадцяте

Після цього прийшли ми до митарства єресей, де випробовують неправдиві про віру мудрування, відступництво від православного ісповідання віри, недовірство, сумніви у вірі, образи святині й инше, тому подібне.

Митарство двадцяте

Те митарство без випробувань ми пройшли і вже недалеко від воріт небесних були, але ще перестріли нас злісні духи останнього митарства, що є "немилосердя і жорстокосердя". Жорстокі ж були випробувачі ті, і князь їхній лютий. Виглядав же сухим і понурим з лютости, дихав вогнем немилосердя, там без милости випробовують душі немилосердних. І якщо знайшовся б такий, що багато здійснив подвигів, постів і молитов, якщо й чистоту беріг неоскверненою і виснажив повстримністю своє тіло, але немилосердний був і немилостивий, замикав своє серце перед ближнім, — його з того митарства стягують додолу і в безодні пекла замикають, не отримує милости навіки. Але ми, благодаттю Христовою, і те митарство пройшли щасливо, помагали мені всюди молитви преподобного Василія, який дарував зі своїх добрих діл багато для мого викуплення. Тоді до самих воріт небесних з радістю зближалися, гірких митарств уникнувши.

Були ж ворота небесні як кришталь пресвітлий і сяйво невимовне, і юнаки в них стояли сонцеподібні, які, бачивши мене, руками ангельськими ведену, веселости сповнилися, радіючи за мене, бо, Божим милосердям покрита, уникнула митарств повітряних.

Люб'язно нас зустрівши, ввели всередину. Що ж я там бачила і чула, о дитино Григорію (говорить преподобна Теодора), неможливо переповісти, бачила-бо, що око людське не бачить, і чула ж, що вухо людське ніколи не чує, ані на серце нікому з тих, що на землі живуть, не приходить те благе.

Привели ж мене перед престол Божий неприступної слави, який обступили херувими, серафими і багато воїнів небесних, які невимовними піснями завжди прославляють Бога. І, впавши, поклонилася невидимому й недовідомому Божеству. І заспівали небесні сили пісню пресолодку, прославляючи Боже милосердя, гріхами людськими неподоланне. І прийшов голос із найпрекраснішої слави, який велів тим же, що вели мене, святим ангелам, щоб провадили мене подивитися на всі обителі святих, також і всі муки грішних, і після того щоб упокоїли мене в обителі блаженного Василія. Водили мене всюди, і бачила я прекрасні поселення і обителей багато, які для тих, що Бога люблять, приготовані, переповнені слави і благодаті. Показували мені ті, що водили мене, осібно обителі апостольські, осібно пророчі, осібно мученицькі, осібно святительські і кожного чину святих осібні обителі. Колена ж обитель краси була невимовної, у ширину і довжину, сказала б, на Царгород подібна, але незрівнянно гарніша, багато пресвітлих палат нерукотворних мала.

Всюди ж в обителях чути голос радости і веселости духовної, і видно було лиця святкуючих. Усі ж, що бачили мене, раділи через моє спасення, зустрічали ж і цілували, хвалячи Господа, який визволив мене із сітей ворожих. Після обходу цих обителей низвели мене в преісподне землі, і бачила я страшні, нестерпні, люті муки в пеклі, для грішників приготовані, які показували мені ангели святі, говорячи: "Бачиш, о Теодоро, від яких тебе мук визволив Господь молитвами угодника свого Василія". Чула ж там крик, плач і гірке ридання тих, що були в муках: одні "Горе!" кричать, инші "Біда!" і "Лихо!" викрикають, инші день народження свого проіслинають, але ніхто не змилосердиться над ними. Тоді, вивівши мене звідти, привели в цю, яку бачиш, преподобного отця нашого Василія обитель й упокоїли мене тут. Сказали мені: "Нині преподобний Василій поминання тобі робить". І розуміла я, що на сороковий день після мого розлучення з тілом прийшла я на це місце спокійно". Преподобна Теодора те все Григорію у сонному видінні розповіла і показала йому всю красу тої обителі і багатства духовні, багатотрудними потами отця блаженного зібрані, насолоду ж, і славу, і різні сади золотолисті і багатоплідні, і всю веселість духовну. Коли ж закінчилося видіння, збудився зі сну Григорій й отямився, дивувався і чудувався тому, що бачив і чув від блаженної Теодори. І, вставши зранку, пішов до преподобного Василія по благословення, за звичаєм. Той же спитав його, кажучи: "Дитино Григорію, де ти був цілу ніч?" Він же, наче нічого не відаючи, мовив: "Спочивав, отче, на одрі своєму". Старець же сказав: "Знаю, що тілом на одрі спочивав, духом же деінде був. Хіба забув те, скільки відкрив тобі Бог цієї ночі в сонному видінні? Ось отримав ти бажане: Теодору бачив і про неї від неї самої ж чув, і в моїй обителі був, і те, що благодаттю Христовою приготоване для мене за малий мій труд, — усе оглядав". Григорій же, те від преподобного чуючи, пізнав, що сон його не є примарою, але Божим откровенням, молитвами преподобного виклопотаним, і дякував Богові, і поклонився отцеві своєму блаженному, і достатньо від нього отримав поучення.

Той же Григорій в инший час, допустом Божим, впав у деякі сумніви у вірі: читаючи-бо старанно книги Старого Завіту, думав у помислах своїх, що добре юдеї вірять. І перебував у тих думках довго. Зрозумів же те духом ясновидець-старець, викрив його і після багатьох переконувань знову випросив йому від Бога одкровення. І знову Григорій уві сні бачив дивне видіння про Страшний Суд Божий, про збирання на суд усього роду людського. Бачив суддю, який на престолі сидів, і всіх праведників праворуч, грішників же ліворуч, які стояли і суди приймали за ділами своїми. Бачив же і всіх юдеїв, які не вірили в Христа, що з иншими народами засуджені і послані в геєну вогненну. І як же осудження грішників, так і прославу святих бачив, про що сам Григорій вельми розлого написав, що можна знайти у великій Мінеї-Четьї. Тут скорочену розповідь час закінчити. По достатніх-бо життя свого літах, після трудів і подвигів суворого життя, після багатьох сподіяних чудес, провіщень і дарованих хворим зцілень преподобний отець нашВасилій, знемагаючи старістю, до блаженної кончини своєї наблизився. Приведений був із пустелі до Царгороду в середніх своїх літах, у Царгороді прожив літ десь п'ятдесят і, близько ста літ від народження свого провівши, на безкінечне життя, де ж літа його не змаліють, перейшов. Передбачив же кончину свою і передвозвістив те учневі своєму любому Григорію.

Мав же Григорій звичай на цілу святу Велику Чотиридесятницю замикатися в домі своєму в ложниці своїй і не виходив аж до святої Пасхи, у пості і молитвах перебував, багато кладучи поклонів і всі ночі без сну проводячи. Одного-бо разу, коли свята Чотиридесятниця зблизилася, прийшов Григорій до преподобного прийняти, за звичаєм, благословення на близький свій постний у затворі подвиг. Преподобний же багато до нього про користь для душі говорив і, благословення подавши, на кінець сказав: "Іди, дитино, з миром, у дім свій, мене ж тілесними своїми очима не маєш більше побачити в житті цьому". Те мовивши, просльозився і, обнявши Григорія, з любов'ю поцілував. Той же, впавши в ноги його чесні і змочивши їх сльозами, плакав і ридав через розлуку з ним. І, досить поплакавши, пішов і замкнувся на піст, як же був йому звичай, а преподобний Василій у середній тиждень Великого посту, 25 березня, на празник Благовіщення Пресвятої Богородиці святу свою душу передав у руки Господа свого. Чесне ж його тіло поховане було в монастирі святих мучеників Флора і Лавра. І було видіння одному шанованому в Царгороді мужеві. Дім великий і дивний бачив і ворота, золотом і камінням дорогоцінним прикрашені. Над воротами ж було написано золотими словами так: "Обитель і покій вічний блаженного Василія Нового". Те прочитав муж той і дивувався красі дому того. І ось юнак один прекрасний вийшов і сказав йому: "Чому дивуєшся, чоловіче? Хочеш побачити дивовижніше?" І відчинив ті ворота, і видно було всередині палати превисокі і пречудові, їх же краса будь-який розум людський перевищує, іпреподобний Василій на царському престолі у великій сидів славі, оточений багатьма предивними й пресвітлими мужами та юнаками. Видно там було і сади прекрасні, і все бачене радости і веселости було переповнене. Почувся ж голос, який зсередини говорив: "Таку винагороду після переставлення приймають усі, хто полюбив Бога і Йому ревно послужив". Те видіння муж той багатьом оповідав, і всі, що чули, прославляли Бога, і шанували пам'ятьугодника Божого преподобного Василія. Хай і ми сподобимося частки тих, хто любить Бога, молитвами його святими, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.