Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святим причастям, з освяченням ваших душ і ваших тіл.
Сьогодні ми слухали дуже цікаве Євангеліє від Матвія (Мт., XXII:35-46) і побачили, що Ісуса не просто не сприймали фарисеї та садукеї, вони не просто противились Йому в своїх серцях, в своїх душах, а мали таку велику заздрість до цієї людини, яка несла світло іншим людям, яка принесла Істину. Вони не хотіли Його сприймати, вони намагалися знайти щось, що Він не так говорить, спокушали Його. І от ми бачимо в сьогоднішній Євангеліє, що один законник підійшов до Ісуса і, спокушуючи Його, запитав: «Яка ж найбільша заповідь? От скажи, яка найбільша заповідь?» І вони всі чекали Його відповіді з надією, що Він зараз щось таке скаже, що можна буде звинуватити Його у єресі, що Він говорить не так, як в Законі написано.
Але хоча Господь наш Ісус Христос був в тілі людини, Його душа була Божественна. Він душею від Самого Бога, від центру, скажемо, Всесвіту, Вселеної, Творця нашого, Отця Небесного. Він знав, яка сама більша Заповідь, бо Він був і є частинка Творця. Він і творив цю Землю, Він створював і цих людей, і нас з вами. І Він знає, що важливо нам робити, яким чином нам спасатися, яка саме заповідь найважливіша. Він чітко сказав: «Возлюби Бога свого всім серцем, всією душею своєю, і всією своєю думкою. І друга, подібна до неї – це полюби ближнього свого як самого себе». Далі Він пояснює: «На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять».
Ми можемо подумати: «Так почекайте, в Святому Писанні у нас 10 Заповідей, а тут всього дві. А чого Господь акцентує нашу увагу саме на цих двох?» Ми можемо елементарно все це з вами розібрати по поличках і зрозуміти, що якщо ми будемо любити Бога всім серцем, душею, всім своїм єством, і свого ближнього будемо любити, то ми ж не будемо вбивати, ми не будемо красти, ми не будемо інших гріхів робити. І тому можна сказати, що інші вісім Заповідей, які записані в Святому Писанні, вони фактично і не потрібні. Чому? Бо якщо виконуємо дві ці Заповіді, ми автоматично виконуємо й інші Заповіді.
І постає таке складне питання: «Як же нам Бога полюбити?» Ви всі прекрасно знаєте, як це зробити. Може хто не знає або ж хто забув, ми нагадуємо. Ми сьогодні перед початком Божественної Літургії, просили у Бога вибачення за наші гріхи, а після цього ми просили, щоб Господь нас наповнив безмежною Любов’ю до Нього. Просили щоб Бог нам дав цю Любов.
Якщо Господь є джерело Любові, Він має Любов. Ми ж не є джерело Любові, ми не маємо в своїй душі стільки Любові, скільки потрібно нам. Тому ми повинні просити у джерела Любові: «Боже, дай нам Любові до Тебе. Ти все можеш зробити». Пам'ятаємо слова Ісуса: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам». Тому ми просимо: «Боже, наповни нас безмежною Любов'ю до Тебе, допоможи возлюбити Тебе, Господи, всім серцем, всією своєю душею, всіма силами свого єства. Щоб любити Тебе, щоб виконати першу Заповідь». І коли ми це робимо кожен день, – зранку, ввечері, вдень, по можливості, – то ми наповнюємося цією Любов'ю, і ми автоматично виконуємо першу Заповідь.
І далі, коли ми просимо: «Боже, дай нам любові і прощення до наших ближніх, рідних, знайомих, друзів. До недругів, до ворогів дай нам любові і прощення, щоб возлюбити їх і не мати того озлоблення. Щоб наповнитися любов’ю до них, щоб виконати другу Заповідь, про яку говорив Господь». І коли ми це кожен день робимо, то, шановні, ми спасаємося. Для нас інші заповіді не потрібні стають, бо десь автоматично ми виконуємо те, що зазначено в Законі, те що говорили пророки. Ми автоматично це все робимо, і ми йдемо дорогою життя. Ми йдемо поступово до спасіння. Бо ми, коли любимо Бога, ми не будемо, вибачте, вбивати, ми не будемо красти або ще якісь гріхи робити.
Тому, бачите, якщо поміркувати, все так просто, так легко стає. У Бога все просто і все легко, тільки в житті воно трохи складніше. Але якщо ми не забуватимемо постійно просити, щоб Господь нас наповнював своєю Любов'ю до Нього, ми будемо виконати саму основну Заповідь.
Уявіть собі, ми ставимо собі ціль виконати саму основну Заповідь. Деякі люди про це навіть не можуть і думати. Вони ставлять собі за мету звільнитися від якихось пристрастей, від якихось гріхів незрозумілих, а ми ставимо ціль все-таки виконати саму основну Заповідь, наблизитись до Бога, осягнути Божественну Любов в своєму серці, в своїй душі. Це ж прекрасно.
Тому, дорогі браття і сестри, я закликаю вас, себе і всіх нас, хто зібрався, не забувати, що Господь є Любов, не забувати, що Господь є милосердний, і не забувати, що Він дає тим людям, хто Його просить.
Слава Ісусу Христу!
