Слава Ісусу Христу, дорогі брати і сестри!

Поздоровляю вас із святим причастям і з освяченням ваших душ і ваших тіл.

Сьогодні ми слухали Євангеліє (Лк., XVI:19-31), в якому Сам Господь Ісус Христос розповідає тим людям, які були поруч з Ним, дуже цікаву притчу про багача і Лазаря. Якщо ми її будемо детально аналізувати, ми побачимо, що це був за багач. Ми почули про багача, але його ім’я Ісус не називає, просто каже Багач. А от ім’я бідної людини Ісус зберіг для нас, Він назвав його Лазарем.

І який це був багач? Ми чуємо, що він одягався в порфіру й віссон. А якщо проаналізувати той час, то з’ясовується, що в порфіру й віссон одягалися тільки імператори. І такий одяг на той час коштував десь як 70 рабів.

А враховуючи, що він був іудей і мав дбати про чистоту свого одягу, то у нього в гардеробі мало бути як мінімум 3-4 одиниці такого одягу. Тепер можете зрозуміти масштаби багатства цього багача.

А далі, що він робив? Він кожен день не просто бенкетував, а як сказано в Євангелії, - «він розкішно бенкетував».

Одночасно ми чуємо історію про бідного Лазаря, який був дуже хворий, собаки йому рани лизали. Він отримував лише зі столу крихти, які падають. По іудейським законам їжа, що падає зі столу, вважається нечистою і її не можна вживати. Але в такій складній ситуації був Лазар, що незважаючи на закон, він брав і їв її. Він чекав аби щось впало.

Тепер ми можемо уявити собі долю Лазаря, уявити долю Багача і проаналізувати, чи гріх бути багатим, чи гріх бути бідним.

Ми не знаємо чому бідний Лазар став взагалі бідним і чому він хворів, бо Ісус взагалі про це нічого не говорить в цій притчі. Ми лише бачимо, що Лазар прийняв цю долю, змирився і не нарікав на Бога, надіявся на щось краще і страждав.

Ми бачимо, що Багач, маючи таке величезне багатство, маючи багато одягу такого, який носили імператори, маючи багато слуг, рабів, їжу, нічого не робив, він тільки щодня розкішно бенкетував. Він не дбав про Лазаря, він не дбав напевно і про інших людей, які потребували. Він мав можливість це робити, але він це не робив. І це надзвичайно великий гріх, коли людина може це робити, а не робить. Господь їй попускає цей іспит багатством, а вона його не витримує. Пам’ятаєте як жив єпископ Мерлікійський, святий Миколай? Він теж отримав багато коштів в спадок, але він їх роздавав, він творив добро.

Таким чином ми можемо зробити висновок, що багатим бути не гріх. Гріх не використовувати це багатство, яке тобі Господь дав, не ділитись ним, не творити добро, не допомагати тим, хто потребує. Тим паче в даній ситуації, коли під твоїми ворітьми чи біля твого дому лежить така бідна людина, яка страждає, яка хвора, а ти тут розкішно бенкетуєш.

Зрозуміло, що коли помер Багач, він пішов до пекла, де його душа страждала. А коли помер бідний, він пішов у Царство Боже, яке тут називають лоно Авраама. І ми бачимо, як страждав у пеклі цей Багач, він хотів щоб йому не просто хтось води дав, а щоб хоч трошки допоміг, щоб кінець пальця Лазар вмочив і торкнувся до його язика.

Господь Ісус Христос розповідає про страждання, про пекло в цій притчі. Ми можемо тут зрозуміти, що страждання є і після смерті. Все залежить від того як ми живемо і куди ми потрапимо. І головне, що ми можемо зрозуміти, що пекло існує. Той світ, де люди за свої неправильні вчинки отримають покарання, він існує.

Наше з вами завдання, дорогі брати і сестри, зрозуміти, що наші рідні, ближні, які від нас відійшли, потребують нашої допомоги. Ми можемо лише їм своїми молитвами допомогти, бо ми не зможемо прийти до них, бо як Авраам сказав: «Лазар не може вмочити палець і торкнутися язика, бо поміж нами та вами велика безодня поставлена». Але по милосердю Божому сьогодні ми можемо молитися за них. І ця прірва зникає, вона духовно зникає. Господь полегшує страждання цим людям, якщо вони знаходяться в такому місці, яке називається пекло. Якщо вони знаходяться в Царстві Божому, то навпаки вони наближаються ближче до Господа.

Ця Євангелія розкриває нам іншу сторону про тих, кого з нами немає – пояснює, що нам обов’язково за них потрібно молитися. І Православна, і Католицька церква встановили такий обряд молитви за тих людей, які померли. В Протестантській церкві такого немає.

Якщо далі аналізувати Євангеліє, то ми бачимо, що Багач змиряється, вже не нарікає на те, що він за свої неправильні вчинки опинився в пеклі, він просто хоче якогось полегшення, хоче якоїсь допомоги.

І далі він, якби усвідомлюючи і приймаючи такі страждання, починає дбати про своїх рідних братів. Але вже пізно, що ти тут зробиш? Нічого не зробиш. Якщо брати далі будуть розкішно бенкетувати, то вони отримають таку саму участь.

Тому, дорогі браття і сестри, підсумовуючи все це, що було сказано, нам треба зрозуміти, що якщо Господь нам дає іспит багатством, якісь матеріальні і інші ресурси, якісь можливості або просто нам Господь дає можливість творити добро – молитися за когось, комусь допомагати, когось підтримувати словом чи якось інакше, то нам потрібно це робити. Бо саме велике, що може бути негативне в цьому – це байдужість, коли люди байдужі один до одного, коли люди байдужі до проблем інших людей, коли люди байдужі до страждань інших людей.

Ми пам’ятаємо Євангелію, Ісус ніколи не був байдужим. Коли до нього хтось приходив і казав: «Допоможи мені, зціли мене…», – Він його зціляв. Він не казав: «Ти такий-сякий, ти грішник, іди звідси …», – Він завжди зціляв. Він не дивився на обличчя, на одяг, багатий, не багатий – Він допомагав. І тому, коли до нас хтось звертається, коли Господь нам дає таку ситуацію, коли ми можемо зробити добро, допомогти ближньому, – рідному, не рідному, чужому, не чужому, – нам потрібно це робити. Щоб в нас не було байдужості, щоб в нас напрацьовувався оцей момент, що Господь через нас творить добро.

І коли ми впускаємо в своє серце Бога, для того щоб Він творив через нас добро, ми освячуємося, ми благословляємося, і наша участь тоді – бути на лоні Авраама.

Слава Ісусу Христу!