Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, зі святим причастям.
Залишилось всього два тижні до великого свята – Воскресіння Господнього. І ми бачимо, як оживає природа, ніби повертається від якоїсь смерті тимчасової. І все потихеньку оживає, радіє, і ми з вами це відчуваємо, і наше життя наповнюється радістю.
Сьогодні Православна Церква поминає, згадує і прославляє Марію Єгипетську. Ви всі напевне про неї добре знаєте, читали про її святість. Хто можливо забув, я нагадаю, що вона в 12 років пішла з дому і впродовж 17 років вела розпусне життя. І ось одного разу, коли корабель з паломниками відпливав до Єрусалима, вона разом зі всіма попливла. По-прибутті всі пішли в храм Єрусалимський, але Марія не змогла зайти туди – Святий Дух її туди не пустив.
І вона настільки усвідомила свою гріховність, що почала щиро каятися і з Єрусалима пішла в Йорданську пустелю. Там вона прожила 48 років в молитві та посту. І вона не лише спокутувала свої гріхи, але і набула такої святості, що під час молитви піднімалася над землею та могла ходити по воді.
І ми повинні хоч трішки брати приклад з таких святих людей. Ми віримо, що вона така була, тому що ми самі відчуваємо, що коли ми живемо більш-менш по християнські, наше життя виправляється на краще. А коли ми відходимо, ми швидко усвідомлюємо, що без Бога нам і ні до порога, тому що все в нашому житті міняється не на краще.
І ще з цього ми повинні взяти такий урок – для Бога неважливо які ми були грішні раніше. Багатьох людей я запитував: «Чому ти не ходиш до церкви?». А він чи вона відповідав: «А у мене так багато гріхів, що мені нема сенсу навіть туди і ходити». Всі ми повинні пам'ятати, що Господь настільки нас любить, що коли ми щиро каємося, Він нас прощає, очищає наші душі і налаштовує наше життя.
І ще я трошки зупинюсь на суті сьогоднішнього Євангеліє (Мк., X:32-45). Господь вже напередодні своєї загибелі, свого розп'яття. Він сповіщав своїм учням, що Він буде схоплений, що над ним будуть знущатися, що Його розіпнуть і в третій день Він воскресне.
Але учні Йому не розуміли навіть про що Він говорить, тому що вони очікували, що Він стане царем. А коли Він підніметься в своїй славі, вони будуть поряд, і теж – в славі. Вони більше думали про земне царство, про славу земну. І тому учні Його Іоан і Яків Заведєєві просили, щоб Він їм влаштував, щоб вони сиділи ліворуч і праворуч від Нього в Царстві Небесному. Вони на той час були недосконалі і тому Господь їм відповів: «Ви не знаєте, чого просите».
Вони дійсно були поруч з Ісусом і пройшли шлях, ну, не повністю, але пройшли шлях, який Господь пройшов. Вони дійсно хрестилися тим хрещенням, яким Господь хрестився. Але вони не могли так послужити, як послужив Спаситель, тому що у них була інша місія й інша сила.
Ще Господь дає настанови не тільки учням, але і нам – як ми повинні себе в житті вести. Коли ми хочемо бути великими, ми повинні бути слугами. Коли ми хочемо бути першими, ми повинні бути рабами. На жаль, гординя не дозволяє цього урозуміти багато кому. Але коли ми це розуміємо і це робимо, ми досягаємо в житті багато чого доброго і позитивного.
І ще ми повинні бути поблажливими до своїх правителів. Якщо б вони так служили, як заповів Ісус, то дійсно народ би теж помінявся. Але можливо і не правильно ми думаємо, що якби помінялися б наші правителі, то й ми б помінялися. Ми повинні міняти в першу чергу себе, і таким чином ми змінимо і нашу владу.
Якщо б люди почали б жити по таким заповітам Ісуса, то швидко настав би Рай на Землі.
Але, на жаль, цього поки що немає. Та ми повинні не втрачати надію на спасіння, на те, що прийде все-таки добро, мир і злагода на нашу землю, в нашу Україну.
Давайте молитися і не забувати, що від нас багато чого залежить.
Спаси вас Господи!
