Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, святим причастям.
Сьогодні ми слухали Євангеліє (Мт., IV:18-23), де розповідається як Господь закликає своїх перших учнів. І можливо у когось склалося таке враження, що Ісус ішов, побачив людей і сказав: «Ідіть за мною», - і вони все кинули і пішли. Але якщо ми прослідкуємо по Євангеліє, розвиток подій, то зрозуміємо, що це зовсім не так.
Коли ще Іоанн Хреститель проповідував, він сказав, що прийде агнець Божий, який понесе хрест на собі світу цього. Тобто понесе гріхи всього світу. У Івана Хрестителя були учні: Іван Богослов і Андрій. Вони уже знали про Ісуса Христа, що Він дійсно прийде від Бога. І ось настав такий момент, що Ісус зустрів їх і почав зразу проповідувати. В Євангелії не пишеться про що Ісус проповідував, але вони настільки були вражені цією проповіддю, що пізніше привели своїх братів: Андрій привів Петра, а Іван – Якова. І ще привели своїх друзів: Нафанаїла, Никодима і Пилипа. І Господь проповідував їм, а потім пішов у пустелю на 40 днів. Як ви знаєте, там Він постився і пройшов ті іспити, які на Нього лягли. І майже через два місяці Він повернувся, зустрів своїх перших учнів і призвав їх. Про це сьогодні і розповідається.
За цей період, за ці два місяці, вони якби «переварювали» все, що почули від Ісуса. І Яків казав: «Чи дійсно це той, Кого вони чекають, чи варто за Ним іти, чи варто бути Його учнями?» І вони Ісуса розумом своїм прийняли, але серцем – не зразу. І коли вони зважили все, і прийняли Його в своє серце, то зрозуміли, що варто йти за Ним і віддати життя своє, варто полишити все майно своє, сім’ї свої і йти за Ісусом.
І це не так просто – прийняти таке рішення. Це наскільки повинна бути велика віра у людей, щоб зробити такий поступ. Щоб зрозуміти, треба спроектувати це на людське життя. Коли одна людина полюбить іншу людину, то вона входить в таку ніби ейфорію. Вона її звеличує, вона радіє, що зустріла таку людину. Але проходить деякий час і вона розуміє, що це не та людина, яка їй потрібна. Вона її побачила розумом своїм, почуттями, але серцем вона її так і не полюбила. Проходить деякий час – вони розстаються. І це добре, якщо вони розстануться, бо коли б вони пов’язали свої життя, то їм було б складно далі разом жити.
Але апостоли зрозуміли, що це дійсно є та людина, якій вони можуть присвятити своє життя. І коли Ісус сказав, щоб вони йшли за Ним, вони все полишили і пішли.
Кожен з нас в своєму житті зустрічає Ісуса Христа. Я про себе можу сказати, що коли я вперше дізнався про Ісуса Христа, я був уже дорослий. Коли ж я почав читати про Нього, то у мене було таке піднесення, що мені хотілося цією радістю поділитися з кожним знайомим, з кожною людиною. Я дивувався, як це люди не ходять до церкви, не читають Євангеліє, як це можна так жити без Ісуса Христа?
І так стається майже с кожним. Але потім, через деякий час, проходить оця вся ейфорія, і людина заспокоюється. Але добре, коли ви прийняли в своє серце Ісуса, ви вже на все життя Його збережете, які б незгоди і негаразди не були б у вашому житті.
Я хотів би вірити, що всі ті, хто ходять до церкви, – хтось часто чи не часто, – у серце своє пустили Господа, Який їх кличе сюди щоб поспілкуватися з Ним, помолитися, порадуватися. Це найвища радість, яка є в людини – спілкування з Богом. Коли людина це розуміє, її ніяка сила не відведе від Господа.
Тому я вам бажаю, щоб ви ніколи не відступили з дороги, яку ви вибрали.
Хай Господь вас укріпляє і благословляє.
Спаси вас Господи.
