У Євангелії від Матвія є вислів: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний» (Мв. Х:37-38). Цей вислів дуже глибокий за змістом, проте, на жаль, багато людей не розуміють його. А будь-яке нерозуміння породжує спротив і заводить людину на хибну стежку. Як же правильно тлумачити наведені в Євангелії слова Ісуса Христа? Прочитавши чи почувши їх, дехто думає: «Ну як же так? Якщо є батько і мати, то що, їх не треба любити? Не треба їм допомагати? Невже треба все залишити і просто йти за Богом, служити тільки Богові, а про рідних геть забути?» Ні, Господь наш Ісус Христос мав на увазі інше: хто більше за Бога любить своїх рідних, ближніх, той просто не зможе бути по-справжньому щасливим і не зможе щиро йти за Богом.
Коли ж ви щиро любите Бога, не творите собі кумирів, намагаєтеся виконувати заповіді Божі, то Божа любов пронизує вашу душу, серце - і ви автоматично любите батьків, ви автоматично любите свою дружину чи чоловіка, своїх дітей. Ви любите Божественною любов’ю, а не сліпою, не обожествляєте їх. Ви бачите їхні помилки і намагаєтеся підказати, щоб рідна людина потім не страждала. Ви не потураєте сліпо їхнім нерозумним забаганкам, умієте сказати: ”Ні”, коли це треба. І звісно, виявляєте увагу, терпіння, прощаєте їм, піклуєтеся про них, прагнете жити в злагоді. Отже, люблячи рідних високою любов’ю, ви чините по-Божому. Це значить - Ви достойні Господа, ви йдете за Ним. Тож іти за Богом - зовсім не означає, що треба залишити все, цілими днями бути в церкві чи лише молитися, а про рідних своїх забути, дітей занедбати. А люди ж часом впадають у крайнощі. Тому слід виважено підходити до слів Ісуса Христа, не спотворювати вчення, правильно розуміти, що саме Ісус мав на увазі.
Ми, Слава Богу, розуміємо Святе Письмо. Під час літургії, після покаяння, ми просимо, щоб Господь наповнював нас Своєю благодаттю, наповнював найвищими Божими дарами -любов’ю і прощенням. І Господь дає цю краплинку любові в наші серця, у наші душі. А через нас Господь потім дає нашим батькам, дітям, рідним. Для того, щоб отримати Божу любов, яка нам допоможе йти за Богом і бути достойними Його, потрібно попросити її у Джерела цієї любові - у Бога: «Боже, дай мені безмежної любові до Тебе, возлюбити Тебе усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї». Тоді Господь наповняє наше серце і душу Божественною Любов’ю, і людина стає щасливою, оскільки в її серці з’являється любов до самого Творця Всесвіту - і тоді людина має силу щиро йти за Богом.
Також Господь говорить про хрест, який хоч і важкий, але солодкий. Який це хрест? Це хрест служіння, хрест допомоги Божій справі на Землі. Ми приходимо в церкву, ми молимося, ми просимо, щоб Господь нам допомагав у різних справах. І щоб Божа Церква розвивалася, щоб істина поширювалася всією Україною. Щоб люди всі ставали щасливими, щоб вони здобували духовні знання - оце і є хрест - служіння. Він, як подумати, важкий дуже, а з іншого боку, який же він важкий ? Він - солодкий. Коли ми молимось і просимо, щоб Господь нам допомагав, хіба нам важко стає від цього? Ні, нам не важко стає, а благодатно, адже Бог благословляє нас Духом Святим - і нам стає добре. Після щирої молитви сходить Дух Святий, який утішає серця наші, душі, надихає нас на служіння. Коли ми робимо добру справу, то наші роди благословляються, наші діти, онуки в майбутньому - всі благословляються.
Пам’ятайте, що людям, які служать Богові, даються служащі ангели, котрі передаються у спадок дітям, онукам, правнукам? Ми залишимо своїм нащадкам такі прекрасні дари - багато, багато служащих ангелів і ще прийдемо потім у вічність до Бога, у Царство Боже, у прекрасні обителі Господні. Давайте прагнути працювати і розбудовувати Царство Боже у своїх серцях, в Україні, розбудовувати Божу Церкву і просити, щоб Господь давав нам сили, давав нам Божої любові до Нього, щоб ми Його любили і завжди йшли за Ним…
