Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, святим причастям.
Сьогодні ми слухали Євангеліє (Лк., VII:11-16), де Господь воскрешає з мертвих сина вдови. Він сотворив це велике чудо. І ми повинні розуміти, що, хоча сьогодні Його немає поряд з нами фізично, але Він є з нами духовно. І Він має владу сьогодні зцілювати людину так само, як тоді у своєму житті земному.
Ми бачимо, що вдова втратила свого єдиного сина. Вона мала, можливо, надію на те, що він її в старості буде доглядати. Взагалі, не дай Бог, втрачати дітей – це дуже велике горе, в якому допомогти практично неможливо.
І ось ми бачимо, що Господь змилостився над цією вдовою. Він зцілив її єдиного сина. І ми бачимо, що в цьому чуді проявляється дві іпостасі нашого Спасителя. По-перше, Він як земна людина проголосив слова для зцілення цього юнака, Він сказав: «Юначе, встань!» І він встав. І проявив силу Божу – це те, що силою Духа Святого цей юнак зцілився.
І ми розуміємо, що недостойні люди, – і тоді, і зараз за свої гріхи, за життя своє грішне, – такої благості. Але Господь настільки переймається нашими земними негараздами, нашим горем, що Він завжди з нами і нам допомагає. Тільки ми повинні не забувати молитися до Нього і просити, благати, щоб Він допомагав нам в нашому житті. Просити і дякувати. І не тільки тоді, коли нам погано, але і тоді, коли нам добре, коли нам вдача прийшла в якомусь ділі, ми завжди повинні дякувати Господу, не забувати. Тому що ми скоріше Його згадуємо в якомусь горі. Тоді ми розуміємо, що нам нікому допомогти і єдиний наш утішитель – це є Господь.
І ми бачимо, коли юнак зцілився, він встав і почав говорити. Дуже багато людей це побачили, як Ісуса Христа учнів, так і просто прихильників. Він проповідував, люди знали, що Він великий пророк, учитель, і йшли за Ним повсюди. І коли Він сотворив це чудо, страх охопив людей.
Ми повинні розуміти, що таке страх Божий, що це не є страх тваринний, а людині притаманний страх саме такий. Це є страх перед тою людиною, яка є неосяжно велична. В земному житті, коли ми поважаємо людину, коли ми її знаємо, як поважну людину, то ми якби маємо страх, щоб не образити цю людину, щоб їй сказати тільки добре слово. Тоді люди розуміли, що є пророки. Єлисей, ми знаємо, оживив людину і люди почали його славити як пророка і вчителя. І в цьому випадку люди зрозуміли, що Господь навідався до них, що Він поряд з ними, що через Сина Божого зійшов Сам Отець і проявив таке чудо.
І ми повинні усвідомити, що і ми з вами повинні мати страх. Не той страх, що трясе, а такий страх, щоб боятися своїми гріхами образити нашого Спасителя.
І вище за страх дійсно все-таки любов. Коли ми вже пройшли цей період страху, у нас проявляється любов до Бога. Ми любимо Господа, нашого Спасителя. І ми з любові вже не можемо зробити якийсь гріх. Ми розуміємо, що коли ми зробимо щось погане комусь з людей, ми цим самим нанесемо рану нашому Спасителю. Тому ми повинні мати страх спасіння, страх перед нашим Спасителем і любов, напрацьовувати її все своє життя через свого ближнього. Любити своїх ближніх усім серцем, усією душею, і тим самим любити нашого Спасителя.
Спаси вас Господи.
