Протоієрей Максим (Биков)

{mp3}sermons-20150906-prMaksymBykov{/mp3}

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, ми сьогодні слухали Євангеліє від Матвія (Мт., XXII:1-14) про гостей весільних – гарну проповідь Ісуса Христа, зміст якої Він хотів донести до сердець людських.

Ми слухали про те, як Господь Бог, – тобто Його величність Сам Бог-Отець, – запрошував Свій обраний нарід на гостину. І ми з вами знаємо чому. Якщо ми заглибимось у Біблію, то побачемо, що Бог з самого початку піклувався за цей нарід. Побачимо, як Він постійно полову з нього витягав, щоб там залишалося саме чисте зерня, самі чисті душі. Тобто Він готував Свій нарід для того, щоб вони прийняли спасіння, щоб вони прийняли Спасителя. Господь Бог дав їм все для того, щоб вони могли себе вберегти – вберегти свій спокій, вберегти свою чистоту перед Його очима. Щоб змогти потім наректи себе Його друзями. Але ми бачимо, що так не відбулося.

Господь розповів, що сталося, коли Господь Бог послав до людей Своїх посланців (пророків) з запрошенням на святу вечерю, тобто – на єднання з Ним, на єднання зі світлом, на єднання з Його Любов’ю. Що ті люди зробили? Вони показали себе з негарного боку – вони відмовилися, бо були зайняті. Зайняті чим? Турботою за своє життя, піклуванням за свої тіла, за свою своєрідну майбутність.

Ми маємо розуміти, що Бог був роздратований цим, бо Він стільки сил вклав в цих людей. Тобто був роздратований їх недалекоглядністю – тим, що вони відмовилися, вони себе обмежили. Обмежили від розуміння, від сприйняття Божої сили, від сприйняття Божої енергії і Божого благословення. Тобто вони відмовилися від єднання з Богом.

І що Господар зробив? Він сказав слугам своїм: «Ідіть на всі дороги і кличте тих, кого зустрінете». І вони пішли, покликали і люди прийшли. Тобто вістка про Бога, про Боже весілля пройшлася по всьому світу. І до Нього прийшли інші люди (інші народи) і сіли за цей стіл.

Хоча вони, можливо, не були настільки чисті, не були настільки мудрі в Законах Божих, але вони бажали поєднатися з Богом. Саме головне – бажати. Бажати і вірити, що Господь Бог допоможе нам зайняти кожному своє місце.

Ми можемо так сказати, що коли Християнство почало розповсюджуватися світом, то воно почало поділятися на різні гілки, але продовжувало розповсюджуватися. Кожна громада мала своє своєрідне вірування. І протестанти, і католики, і православні – всі ми є християнами. Хай ми є православними, але ми не маємо відхрещуватися від інших людей, які вірять в Бога, від інших людей, у яких серце відкрите до Нього. Тобто цим ми є всі різні, адже ми ті кликані, яких Господь Бог на цій Землі запросив, щоб зайняли правильне місце за столом Божої ласки.

Всі ми є кликані. Ми не маємо думати, що хтось в чомусь заскорузлий чи хтось якийсь недостойний. Тільки лише один Бог має право говорити чи ти достойний, чи не достойний. Розумієте? Ми маємо слідувати своїм шляхом. Якщо в нас є віра, якщо у нас є любов, то у нас не буде ненависті, не буде непорозуміння з іншими релігіями. Ми маємо піклуватися за свій стан, щоб наша одежа була світла, коли нас Господь кликатиме. Тобто кликатиме, можливо, після нашої смерті до Царства Небесного в світло Божої ласки, щоб ми зайняли там своє місце. Щоб ми не були, можна так сказати, тою істотою в чорному вбранні, яку Господь Бог просто викинув зі Свого світла. Щоб ми з порозумінням готувалися до сприйняття цього. А саме головне, з вірою. Вірою в те, що Господь Бог нам допоможе в цьому. І нам треба довіряти один одному, довіряти Богу, що Бог нам допоможе, аби ми тільки мали бажання.

Спаси вас Господи!

Про гостей весільних – про вибраних і закликаних