Протоієрей Максим (Биков)

{mp3}sermons-20141026-prMaksymBykov{/mp3}

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, поздоровляю вас із святим причастям, святим благословенням Господнім.

Сьогодні ми слухали Євангеліє, де Господь розповідає притчу про сіяча (Лк., VIII: 5-15). Хочу сказати, що сіяч, коли йде сіяти, можливо, навіть і не дивиться, куди він сіє. Просто це його робота – розсівати це зерно. Розсівати Боже слово, нести це слово до людей через різні обставини їх життя. Земля – це людина, її особистість, її душа. Перші в притчі – це ті люди, хто має камінне серце, камінну душу, до яких не може пробитися це слово, до яких не може пробитися навіть це світло, яке роздає цей сівач. Другі люди просто мають, можливо, багато непотрібної порослі, яка виросла в їхній душі, їхньому серці. Якщо навіть те зерно і впаде в їхню душу, воно не може пробитися до світла Божого щоб зрости і принести плід. Принести плід не сівачу, а саме тій землі, на яку воно впало. Тобто – цій душі.

Важливо пам'ятати, що Господь Бог дає дар людині не для того, щоб його потім забрати, а для того, щоб ця душа його примножила. Щоб на тому місці, де впало це зерно, заколосилося ціле поле. Не лише виріс колосок від того зернятка, а саме ціле поле  заколосилося.

Ми маємо розуміти, що коли Господь Бог дає щось, то треба це берегти. Берегти слово, берегти кожне Його дарування. І ми маємо розуміти, що нам потрібно підготовляти свою душу, щоб там змогло щось прорости. Зрости не тільки бур'яни – не тільки наші думки, не тільки наші почуття, які турбуються за матеріальне благополуччя, турбуються за щось непотрібне, а щоб щось справжнє там зросло – заколосилося Боже поле. І щоб це побачив не тільки сіяч, а й той, хто прийде збирати те зерно. Мається на увазі, що коли людина завершує своє земне життя і йде вже до Бога, то вона віддає Господу Богу свій дар: «Ось, Господи, подивись, я працювала все своє життя на Землі. Ось, я маю свої напрацювання. Ось, візьми це». І Господь Бог благословляє це, і приймає цю душу на те місце, яке вона по своїй праці земній отримує.

Тому я вас прошу, навіть благаю, не забувати слово Боже. Коли вам дається світло Боже, не зачиняйте свою душу, не засмічуйте своє серце, не засмічуйте своє життя зайвим.

Господь Бог дає нам розум, Господь Бог дає нам мудрість. Ми маємо розуміти де є правда, а де ні. Якщо ми цього не розуміємо, тоді молимось: «Боже, просвіти нас, Боже, допоможи нам вийти з того стану, в якому ми знаходимось. Бо ми хочемо, щоб в нас зросли Твої дари, а не людські дари, не дари цього світу, в якому ховається заздрість, десь непрощення, десь злість, десь роздратування. Ми хочемо, Боже, зростання Твоїх дарів в нашій душі, щоб в нашому серці була любов, щоб в нашому серці зростало прощення, зростало терпіння, зростала мудрість». Оце важливо пам'ятати. Нехай Господь Бог допоможе вам в цьому.

Нехай Господь Бог і мені допоможе, і всім нам допоможе це зробити – зростити урожай Божих дарів в своєму серці. Це великий подвиг, це велика праця, але і великий урожай ми будемо мати. І не тільки в своїх серцях, але і серцях ближніх своїх.

Спаси вас Господи!