Протоієрей Максим (Биков)

{mp3}sermons-20171126-prMaksymBykov{/mp3}

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, сьогодні ми слухали Євангеліє (Лк., X:25-37), яке змушує серйозно задумуватися людей, якщо вони справді його зрозуміють.

Про що в ньому говорилося? Що Господь наш Ісус Христос мав постійні випробовування на життєвому шляху. Від початку і до кінця Його постійно випробували, намагаючись звинуватити в попранні Божих законів. Але Господь ніколи не полишав без відповіді людину, навіть якщо ця людина сумнівалася в Ньому чи якось інакше до Нього ставилася. Він намагався любій людині роз’яснити ту чи іншу позицію духовно так, щоб та людина зрозуміла.

І в Євангеліє сьогоднішньому ми почули, як до Ісуса підійшла одна людина і знову почала випробовувати Його. Вона запитала – як досягнути Царство Боже. І Господь Бог Ісус Христос розказав цій людині, і не тільки їй, а й усім слухачам, – бо це було привселюдно, – про один із шляхів, яким людина може досягнути Царства Божого. А досягнути цього можна завдяки діяльності в своїй душі.

Ми сьогодні почули притчу, яку Господь Бог говорив для людей. Вона пояснювала, що всі ми є безсмертні душі. Всі ми маємо однакову любов Господа. До кожного з нас, до кожної душі йде ця любов, не зважаючи ні на які фізичні вади, ні на які статки, різноманітність якихось моментів життєвих, – чи знаходиться ця людина в тій касті, чи в тій касті, чи вищій, чи нижчій, – Господь Бог любить усіх однаково, і ми це маємо розуміти.

У притчі ми бачимо приклад, коли людина потребувала допомоги. Її побили, пограбували і кинули помирати. І тут пройшли мимо нього по черзі іудеї – священик і левіт, які знаходилися фактично на верхніх кастах суспільства єврейського. Вони просто пройшли повз, напевно думаючи, що хтось інший йому допоможе: «Хтось, аби тільки не я». Вони не захотіли зупинитися, доторкнутися, навіть не з’ясували, що це за людина.

І ми бачимо третій приклад: як себе повів самарянин, проста людина, яка була практично відкинута єврейським суспільством. Самаряни жили поряд, але євреї робили вигляд, що їх не існувало, не зважали на них, дивились як на нижчих. І ми бачимо як ця людина вчинила. Вона не знала що за людина перед нею, якої вона касти – чи високої, чи нижчої, чи якого вона становища, чи посади, вона просто побачила, що людина потребує допомоги. Вона не зважала ні на що інше, просто бачила, що треба зараз в даний момент діяти. Діяти, творити добро.

І він йому допоміг наскільки міг на цей момент, відвіз до гостиниці та віддав на догляд господареві, залишивши кошти на його утримання. Чому? Я скажу вам таку річ: він не очікував від нього подяки. Він не знав цю людину раніш, не знав що з нею буде далі, але він знав, що на цей момент людина потребує його допомоги. І він надав цю допомогу, і пішов далі, не чекаючи подяки за свій вчинок. Господь Бог постійно нам про це нагадує: треба просто робити добро, не зважаючи ні на що і не чекаючи на подяку, а просто його треба робити. І роблячи добро, не очікувати нічого у відповідь. Ми отримуємо більше від Бога, ніж можемо отримати від людей. Ми отримуємо Царство Небесне в своєму серці, в своїй душі, в своєму розумі, в своєму житті. А через це йде благословення на наш рід, йде благословення навіть на цю землю.

Господь Бог бачить, що люди постійно борються, борються з темнотою в собі, з темнотою навкруги себе. У нашому світі постійно йде ця боротьба. Люди намагаються вирівняти цей світ, витягнути його до світла. Це велика робота. І Бог благословляє ці душі, благословляє їхні родини, благословляє їх правильним розумінням життя, правильним сприйняттям Всесвіту, сприйняттям Його любові, сприйняттям Його благословення.

Спаси вас Господи.

Притча про доброго самарянина