Сьогодні виповнюється 200 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Він народився 9 березня 1814 року у селі Моринці на Черкащині. То був дуже тяжкий період в історії України. Минуло всього 39 років, коли Катериною була зруйнована Запорізька Січ - духовна і фізична вольниця українського народу. Після її зруйнування в Україні настали важкі часи. Вільний український народ почали закріпачувати. Споконвіку вільні українці стали рабами. Багато хто з них не корився, тікав на вільні землі, але переважна більшість залишалася під цим гнітом рабства.

Шевченко ж народився у той час, коли постало питання: бути чи не бути українській нації, має вона майбутнє чи не має?

Саме тоді козацька старшина почала зраджувати український народ, запродалася на багаті статки, вдячно приймаючи з рук Катерини ще недавно вільні землі, отримувала чин дворянства і ставала кріпосниками над побратимами, з якими раніше виборювала волю.

Українська мова була майже знищена, нею знать не розмовляла. Тодішня інтелігенція, так звана еліта, спілкувалася французькою мовою, німецькою, російською. Українська мова вважалася мужичою, «малоруским наречием», була приречена на вмирання. Це із тих часів ми ще й сьогодні у державі відчуваємо брак поваги до своєї рідної мови.

Якраз у цей страшний час, тяжкий період, у період великої духовної і фізичної руїни, послав Господь на нашу землю пророка. Тарас Шевченко – це наш український апостол. Апостол правди, який прийшов на українську землю, щоб возродити національний дух, зцілити душу і тіло української нації, не дати загинути. У своїх палких творах він дав українцям програму виходу з глибокої духовної національної кризи. Він став посередником між Богом і людьми, приніс віще Слово:

…возвеличу
Малих отих рабів німих
І на сторожі коло їх
Поставлю слово.

Я хочу вам прочитати твір, який адресований кожному із нас. Він називається «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». Ми з вами і є тими «ненарожденними», яким було адресоване слово Шевченка. Великий пророк у цьому посланні звертається не тільки до українського народу, бо народ – це спільнота людей, які живуть на території України, він же звертається до нації, а нація наша розсіяна по всьому світу, - єднайтеся, єднайтеся мертві і живі, в Україні і не в Україні, бо у ваших жилах тече кров матері-України, тільки тоді переможете зло на своїй землі.

Так от я думала: коли ж настане той час, що вся нація об’єднається? І от настали ці часи: піднялися українці всього світу, підтримуючи київський Майдан у боротьбі за свою свободу, за правду, за волю. Українці боролися за Божі ідеали на Майдані. Але не буду багато говорити, щоб не заговорювати Шевченка, я хочу запропонувати вам послухати його поезію.

І смеркає, і світає,
День Божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тільки я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І господа зневажають,—
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають...
А що вродить? Побачите,
Які будуть жнива!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не Шукайте, не питайте
ТОГО, ЩО немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
Волі! волі!
Братерства братнього!
Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.
Кричите,
Що бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!..
Якби взять І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою. СХАМЕНІТЬСЯ! будбте люди,
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люди,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засудять, і премудрих
Немудрі одурять! Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю.
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узлуватий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?» «Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слов'яни».
«Слов'яни! слов'яни!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаете
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка ,
І в слов'янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слов'янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дасть бі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже,—
Отоді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люди.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляни убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли ,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути: Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.. Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Сінопом, Трапезонтом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались,
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
їсте на здоров'я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить,—
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу! Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.
Замість пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. За науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата:
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тяжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,—
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотна
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечірній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!