Протоієрей Максим (Биков)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, я хотів би донести до вас деякі моменти, які мені Господь Бог дає розуміти. Це про те, що Євангеліє (Мв., VIII:28-IX:1) і Апостол (Рим., X:1-10) в більшій мірі перекликаються. Бо ми маємо знати, що хвороба і різні неприємні речі не з’являються в нашому житті просто так. Вони з’являються у нас за що? За наші помилки перед Богом – за гріхи. Цей закон спрацьовує і для нас особисто, і для наших близьких, і для всього нашого роду в цілому. Тому існують прокляті роди та таке інше. Але саме головне те, що ми це самі робимо зі своїм життям.

Ми можемо побачити і в Апостолі, і в Євангелії, що багато людей думають, що живуть праведно. Вони думають, що у них правильне ставлення до життя, до людей, до життєвих обставин, до самих себе. Але в цей момент людина може впасти в гординю. Тому і Апостол сьогодні говорив до римлян: «буває, що праведність людська не є праведністю Божою». Тому сьогоднішнє Євангеліє нам це і показує, що праведність, яку проявив Господь Бог до тої сили не була сприйнята людьми правильно. Не була сприйнята повністю і з розумінням.

Тому деколи людина не може зрозуміти, що є праведним, а що ні. Але Апостол нам сьогодні пояснював це для того, щоб ми жили і старалися не грішити. Яким чином? Щоб ми не проклинали нікого і не возносили себе. Возносити – це те, про що Апостол говорив, коли люди починають думати: «А хто ж там попаде в Царство Небесне? А хто ж спасеться? А це ж мабуть я», - от так, наприклад. Важливо, щоб таких у нас думок не було.

Поки ми живемо, ми проходимо процес спасіння. Це є постійна боротьба. Відбувається постійне, можна сказати, виліковування нашої душі, наше розуміння цього світу, сприйняття його. І ми не маємо проклинати нікого і нічого, не маємо говорити Богові як треба діяти, кого треба посилати до пекла, кого не в пекло, кого в Рай, а кого ні. Це не наша справа. Наша справа жити, наша справа навчитися любити, наша справа навчитися розуміти цей світ, навчитися прощати один одного. Це важливо пам’ятати і робити так. Але ще ми маємо пам’ятати, що ми можемо жити за законами. Але так ми можемо лише тільки жити, а не спастися. Щоб спасатися ми маємо мати віру, ми маємо мати любов, ми маємо мати прагнення до спасіння в своєму серці. Щоб не тільки на словах ми так робили, а щоб робили це на кожному кроці свого життя, всім єством своєї душі. Лише тоді людина має шанс до спасіння.

Спаси вас Господи!