Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми з вами слухали Євангеліє (Ів., І:43-51), де розповідається як Ісус закликав перших своїх учнів йти за ним.
Кожна людина на Землі в свій час задається питанням: «Чому я не розумію те, що стається в житті навколо мене? Чому це не так, як би мені хотілося?» І далі ця душа промовляє: «Чому це так сталося? Чому ця ситуація? Звідки вона виникла? Для чого вона, взагалі? Чому так відбувається в моєму житті? Чому відбувається це все, що навколо мене?» Ми всі задаємо собі ці запитання. І це зрозуміло. Кожна людина, розумна людина, мудра, починає задумуватися про це. Але як же нам все ж таки починати розуміти все це? Розуміти суть речей, які є навколо нас. Яким чином це робити?
Ми почули в сьогоднішньому Євангелії, яким чином це робити. Розуміння цього відбувається через довіру Богові. Пам’ятаєте, що Нафанаїл сказав: «Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!» Ви про це чули в Євангелії. Що Господь йому відповів? Що людина, яка довіряє Богу, починає бачити Небо відкритим. А що це означає? Що і наша душа, і наше серце починають бути відкриті до Бога. Ми починаємо ставати ангелоподібними. Тобто душа стає Божественною суттю все більше і більше. Наскільки то можливо, наскільки та душа готова до того.
І чим більше вона стає Божественною, тобто світлою, більш духовною, тим краще вона розуміє, що відбувається в світі. Бо вона вже починає розуміти оточуючий її світ не зі своєї позиції людської, а з позиції Бога. Тобто вона бачить глобально, не одинично, а саме глобально все те, що відбувається навколо.
І тому, для того щоб нам мати силу проходити через іспити життя, проходити через ті ситуації, які є навколо нас, ми маємо бути відкриті до Бога. Відкриті до Нього, щоб сприйняти Його суть. Тобто запросити знов Його до свого серця, до свого життя, щоб Він був з нами. Щоб Він нам показував, де є правда, де є обман, де люди робить погано, де вони прикриваються добром і роблять зло. Тобто, розуміти суть, саму суть речей.
Це відбувається лишень тоді, коли людина стає Божественною, тобто, має тісний зв'язок з Богом. А це все ж таки іде через працю, через нашу духовну працю, ми фізично залишаємось такі самі. Яким чином це повязане? Через роблення добрих справ. Ми робимо добро – ми набуваємо, ми не робимо добро – ми втрачаємо. Ми це маємо зрозуміти.
Людина втрачає свою Божественну суть, коли перестає віддавати від себе. Тобто, віддавати від себе – це робити якісь позитивні дії. Хай це буде молитва, хай це буде добра справа. Просто, без всяких там зайвих думок: «Я роблю все в ім’я Твоє, Боже. Бо це моя суть, це моя приналежність до Тебе.» І тоді в мене є потреба того, щоб я творив добро, щоб я розумів необхідність це робити. Тоді ми набуваємо у Бога, ми втрачаючи ніби то тут, в матеріальному світі, роблячи щось, але ми набуваємо Божественного. Тобто, ми набуваємо сили, ми набуваємо благодаті, ми набуваємо мудрості Божої, яка нам настільки необхідна зараз, в даний час.
Тому я вам бажаю бути відкритими до Бога, відкритими серцем, душею, життям. Щоб всі тут присутні, та й всі люди по всій Україні, були Божими дітьми, були щасливими Божими дітьми, які мають правду в серці своєму, роблять добро і потребують, щоб це робила кожна людина на Землі. Щоб наша Земля все ж таки стала вмістилищем Царства Божого, ні якогось іншого царства людського, а саме Божого.
Спаси вас Господи.
