Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Вітаю вас зі святим причастям, зі святою Літургією. Ви сьогодні слухали Євангеліє, де розповідається, що Ісус Христос зцілив десятьох хворих на проказу. Проказа- це невиліковна хвороба,і люди дуже страждають від неї. Бо в живої людини розкладається все тіло доти, поки не дійде хвороба до важливих органів, - потім лише людина помирає. Ці страждання неймовірні. І ця хвороба - невиліковна. Але були випадки, коли дійсно люди виліковувалися. І це було велике чудо.
Коли таке чудо ставалося, по закону Мойсея, вони повинні були йти й показатися священикам, щоб ті створили священне дійство. І тільки тоді могли жити в суспільстві. А до того- хворі на проказу були відокремлені від суспільства і жили собі окремо.
І подивіться: серед цих десятьох хворих на проказу був один самарянин. Самарянин, взагалі, по закону іудеїв,не був гідний спілкуватися з ними, але горе, яке спіткало всіх, їх з’єднало. Вони вже не розділялися: хто з них іудей, а хто – самарянин. Тому жили всі вкупі, бо разом було вижити легше в такому їхньому становищі.
І ось, ми бачимо, вони зустріли Господа.
Вони дійсно знали, що є такий Учитель, наставник, що Він виліковує від хвороб. Тому чекали на Нього, зустріли, і Він їх зцілив.
Але, дивіться, що відбулося: вони дуже страждали, вони знайшли Учителя - і зцілилися, але не повернулися і не воздали Богу подяку - один тільки самарянин повернувся. І тоді Господь сказав: «Віра тебе спасла». Віра також була в цих дев’яти іудеїв, але їхня віра не настільки великою була, щоб вони могли спастися. Їхньої віри достатньо ж тільки для їхнього оздоровлення. І хто його знає, чи та їхня хвороба знову не вернеться до них.
Тому ми повинні це розуміти: коли ми звертаємося до Бога, коли ходимо в церкву - ми зцілюємося, зцілюємося духовно і фізично. І ми повинні розуміти, що коли ми відходимо від Бога- болячки можуть знову до нас повернутися. Тому що, коли Бог вас уздоровлює, Він показує, що дійсно ви йдете дорогою спасіння. І хто це розуміє, той дійсно бачить цю дорогу і йде по ній.
І ми бачимо, що люди, у духовному розумінні, є прокажені. Проказа – це наші гріхи, які нас роз’їдають. Вони роз’їдають нашу душу і все наше тіло, і ми духовно розкладаємося. А Господь нас зцілює, зцілює наші душі, наші тіла. Але ми, можливо, цього не розуміємо, і не кожен може подяку віддати Господеві. Тому в Євангелії показано: один- з десяти. Один тільки з десяти вернувся.
Як подивитися, у наш час, можливо, лише один зі ста повертається, щоб подякувати Богові. Люди відчувають Бога, відчувають і отримують Його зцілення, але не дякують Йому. Та взагалі за те, що ми живемо в цьому світі, ми повинні дякувати Господу, та не всі це розуміють, на жаль.
І коли з ми з вами вперше пізнали Бога, ми отримали таку радість… Я про себе кажу. Це було років десять тому, я дійсно відчув таку радість... - все життя я шукав цього. Я не розумів, що зі мною діється - було мені так гарно.
І я вважаю, що кожний це відчув, коли пізнав Господа, коли пустив Його у своє серце.
Але - дуже важливо, - щоб ми не звикали до цього, не звикали до Його любові, до Його благодаті. А щоб ми це зустрічали кожного разу по-новому, щоб ми оновлювалися. Інакше не буде в нас росту духовного: ми духовно застоїмося - і духовно розкладемося.
Тому давайте славити Бога за любов, за це прекрасне життя, за всі ці прекрасні чудеса, які нам створює Господь. І давайте всі ми з вами - кожного разу і все своє життя - будемо дякувати Богу.
Амінь!