Людина багато що може. Але в тому лихо, що при цьому, здається, чогось найбільшого не вистачає. А це найбільше і є Найбільшим - це суть людська, суть справжньої Людини, що створена за образом і подобою Божою. Ні, не тією, що зовні схожа на людину. А тієї, що має людяне серце. «Кожен є тим, чиє серце в нім: серце вовче - істинний вовк, хоч обличчя людське. Лице ж бо і серце - речі різні». Або «Не зовнішня плоть, але наша думка - головна наша людина. У ній ми перебуваємо. А вона є нами», – повчав мудрець Сковорода. Тож коли ми дбаємо лише про себе (а про себе і звір турбується), коли лукавимо, гидко пліткуємо, дихаємо злобою і щомиті ладні перегризти глотку сусідові чи співробітнику - то хто ми тоді? Чий образ носимо у серці?