Ми маємо можливість трактувати себе як Нафанаїла. Кожному з нас колись вперше хтось говорив, що є Бог, є Ісус Христос наш Спаситель. Але хтось і не повірив, що дійсно Ісус Христос може спасти нас, що Він є наш Спаситель. І ми теж допускали сумніви. Але через деякий час по Божій благодаті ми все-таки з’єдналися з Богом...

Я хочу акцентувати вашу увагу на хлібі. Хліб - це священний продукт, якому, як ми бачимо, в Євангелії приділяють особливу увагу. Хлібом хоч не єдиним дійсно ми ситі, але фізично ми залежимо від нього, повинні насичуватися хлібом. І в наш час є такий парадокс: ніби то ми живемо в цивілізованому світі, але ще так багато людей недоїдають і помирають з голоду...

Ісус народився на Землі дві тисячі років тому. Він і тепер народжується в наших серцях, народжується надією на спасіння, і з Ним народжується в нашій душі віра. Але як тоді були іспити і складнощі по відношенню до Самого Сина Божого, так само і сьогодні в нашому житті бувають іспити по відношенню до нашої віри в Ісуса Христа. І як Господь Отець Небесний захищав Його, так і ми маємо захищати надію і віру в Ісуса в своїй душі...

Якщо ми будемо любити Бога всім серцем, душею, всім своїм єством, і свого ближнього будемо любити, то ми ж не будемо вбивати, ми не будемо красти, ми не будемо інших гріхів робити. І постає таке складне питання: «Як же нам Бога полюбити?»...

Ісус Христос промовляв до людей: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже» (Мв., IV: 12-17). Яким це чином може відбуватися? Як це може Царство Боже наближатися? По-перше, воно завжди було з нами. Просто люди деколи не вміють відчувати його або ж закривають двері своєї душі, для того щоб не бачити, не знати його. Тобто жити в темряві, жити в невігластві такому. І Господь Бог сказав: «Я прийшов до вас вчити вас, вчити як спілкуватися з Богом, як відкривати своє серце, відкривати свої душі, відкривати своє життя до Cвітла Божого, до розуміння Істини, до розуміння Правди, до відчуття Царства Божого»...

Зараз розпочинається Великий піст, і в цьому є важкі моменти. Треба готувати себе до посту, треба вміти прощати. Але прощати треба з мудрістю. З мудрістю яким чином? Це не треба так розуміти, що я тебе прощу і буду обнімати, а ти мені «кинджал в спину» або ще щось.. Тому треба проявляти мудрість. Не вистачає мудрості, то проси її у Бога: «Боже, дай мені Твоєї мудрості, дай мені Твоєї мудрої любові…».

Ми слухали Євангеліє про Закхея, і кожен з нас може собі подумав, чи хотів би він бути на місці Закхея? Чи хотів би він залізти на дерево і подивитися на пророка Ісуса, на Месію, побачити Його з надією, що Він прийде до нього додому? Чи хотіли б ми це зробити? Напевно ж. Але пройшло вже багато років- як ми зараз можемо це зробити?

Для чого Ісус Христос розповідав притчу про митаря і фарисея? Пояснення є перед самою притчею. Там є одне речення, де Господь каже: «Коли прийде Син Людський знову, чи знайде Він віру свою?» І далі Він говорить, що деякі люди підносять себе перед іншими своєю начебто праведністю, принижуючи інших людей...

Перед нами постає завжди вибір – як спілкуватися з Богом, який дар принести Богу і що у Нього попросити. Ми маємо це розуміти і маємо цим керуватися в своєму житті, щоб наше життя було справді сповнене Божою силою. Щоб ми розуміли, хто ми є насправді. Щоб ми були справжніми. Цього Господь хоче…

Митарів ніколи не любили, бо вони користувалися своєю посадою для наживи. Але на Закхея цей тягар великий дуже давив і душа його благала, щоб він покаявся і щоб Господь його простив...

Інколи людина вважає себе вищою ніж Господь, вона каже: «Я вирішую свою долю сама, я вирішую що і як робити в своєму житті». І тоді доля нас ставить перед таким вибором, що ми повинні зі своїми проблемами іти туди, де є спасіння – іти до Бога...

Якщо порозмислити і подивитися на нас, то можна сказати, що ми до цих пір своєрідно живемо в цьому краю Гадаринському. Ми цей край Гадаринський бачимо в тому, як спілкуємося один з одним, не розуміючи, що людина в цей світ приходить лише як подорожній...

Багато людей шукають щастя. Шукають щастя і думають, що щастя в грошах чи в якомусь іншому комфорті, чи в родинному житті, чи на роботі, чи де ще. Але щастя – це посягнути Божу Любов. Щастя – це бути з Богом. Оце є щастя, а про інше казав Сам Господь: «Все інше додається вам»...

Господь казав про Івана Хрестителя: «Він є найвищий серед людей на Землі, але найменший у Царстві Небесному є набагато вищий за нього». Господь хотів донести до нас, що між земним світом і Царством Бога є дуже велика прірва...

Багато людей зараз лікуються від тяжких хвороб. Але люди не розуміють, що головні їхні ліки – це віра в Господа. Бо тільки Він може спасти. Він благословить і добрих лікарів, і створить усі обставини в житті...

Ми наче віруємо в Бога, наче знаємо як молитися, наче знаємо як робити добрі справи, наче знаємо як уникати гріха, але життя складне, і ми духовно падаємо. Ми зневірюємося в Божій силі, ми зневірюємося в Божій істині, ми починаємо більше надіятися на себе, і в цей момент ми ще більше занепадаємо...

До Господа підходить римський сотник і починає Його благати. За кого? Не за свою дружину, не за свою дитину, а починає просити, благати за свого слугу – щоб Господь його зцілив...

Ми слухали Євангелію (Мк., ІХ:17-31), в якій Господь наголошує на те, що в цьому житті, щоб витримати всі незгоди, все, що з нами відбувається, ми повинні мати віру. Тому що без віри ми ніщо. І вся Євангелія основана на вірі. І ми бачимо, що відбувається, коли люди не мають віри. На прикладі цієї Євангелії ми бачимо, що не тільки батько не мав достатньої віри, але і ученики Ісуса Христа не мали такої віри, щоб могли зцілити цю людину...

У святому Євангеліє немає більше випадків, щоб хтось до Ісуса торкнувся і зцілився. Ми знаємо, що Він торкався до людей і зціляв їх. А тут такий випадок, коли жінка мала величезну віру в душі. І відразу Господь проявив своє милосердя і благословив їй зцілення...

Якщо взяти наш світ – нашу Україну, наш народ – по суті люди є духовні сліпці, багато, дуже багато таких. Вони ще не прозріли. Фізично бачать, а духовно їхні очі ще не відкрилися – вони не бачать. Я вже не кажу, що Бога вони не бачать. Я кажу за те, що вони не бачать, де правда Божа, а де – неправда...