Господь пояснив народові, що творити добрі діла у святий день не є гріхом. Не є гріхом своєму волу води принести, хоча це теж робота. А вважати гріхом зцілення людини – це просто абсурд. І, зрозуміло, що начальник синагоги і ті, хто його підтримували, засоромились, значить вони визнали свою помилку...

Цей вислів дуже глибокий за змістом, проте, на жаль, багато людей не розуміють його. А будь-яке нерозуміння породжує спротив і заводить людину на хибну стежку. Як же правильно тлумачити наведені в Євангелії слова Ісуса Христа? Прочитавши чи почувши їх, дехто думає: «Ну як же так? Якщо є батько і мати, то що, їх не треба любити? Не треба їм допомагати? Невже треба все залишити і просто йти за Богом, служити тільки Богові, а про рідних геть забути?» Ні, Господь наш Ісус Христос мав на увазі інше: хто більше за Бога любить своїх рідних, ближніх, той просто не зможе бути по-справжньому щасливим і не зможе щиро йти за Богом.

Ісус сказав: «Людина повинна багатіти у Бога». І ми можемо подумати: «Яким чином вона повинна багатіти у Бога?» Чи хтось із нас є багатий у Бога, чи не є багатий? Чи ми бідні перед Богом, чи не бідні?...

І коли Ісус прийшов до них, Сам Господь у вигляді людини сів в човен, проповідував, навчав людей і потім простим словом звернувся до них: «Закиньте сіті отам». І що Петро сказав? Петро говорить: «Та ми ж ловили, ловили та нічого не зловили, але хай буде по слову Твоєму»...

Ми повинні розуміти, що на кожному кроці нашого життя Господь може все змінити. Сьогодні ми можемо тут бути, а завтра можемо бути в іншому місці. І ми повинні бути готові до всього – до всього, що стається в нашому житті....

І тут Господь проявляє таку, скажемо, місію Ісуса – допомагати людям очиститися від гріхів на Землі, допомагати людям зцілитися духовно. І як в цьому випадку – після духовного зцілення відразу настає фізичне зцілення...

До нас так само Господь приходить несподівано. Господь знає, що ми теж страждаємо – чи духовно, чи фізично. Він хоче нам теж допомогти, але не завжди ми можемо прийняти Його в своє серце....

Ми читаємо у Святому Писанні історію про прихід Спасителя – Господа нашого Ісуса Христа на Землю дві тисячі років тому, про те, що Він навчав людей, про те, що Він пообіцяв апостолам, що після Нього зійде Утішитель: «Зійде Дух Святий, бо утішить вас, дасть вам знання, як вам проповідувати, що вам далі робити». І ми бачимо, що Господь дотримав свою обіцянку...

Якщо ми спілкуємося з різними людьми не по своїй волі, а по роботі, то можуть виникати різні ситуації – позитивні чи негативні, але ми повинні прагнути уникати великого контакту з тими людьми, які негативно впливають на наш характер, які негативно впливають на спасіння нашої душі...

Господь завжди піклується про своїх дітей. Піклується як духовно, так і фізично. Він захищає так, як в Євангелії, де Господь захистив свого Сина через одкровення, через ангелів...

Господь розповідає прекрасну притчу про сіяча. І от цікаво, що не всі її розуміють. Навіть апостоли її не зрозуміли, то що говорити про інших людей. Все залежить від чистоти душі. Наскільки душа була чиста, настільки вона змогла сприйняти ці слова...

Давайте проаналізуємо діалог, який ви чули в Євангелії (Мт., XIX:16-26). Багатий юнак питає у Ісуса: «Що мені потрібно доброго зробити, щоб отримати життя вічне?» Ми відразу ж розуміємо: щоб отримати життя вічне, потрібно робити добро. Якщо ми будемо робити зло – ми життя вічне не отримаємо...

Ми знаємо, що Господь може все зробити. Він нам сказав: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам». І ми будемо просити. Ми просили під час Літургії, ми будемо просити кожен у себе вдома, будемо разом збиратися з родиною і молитися, бо ця загроза не стосується тільки жителів Криму. Це стосується жителів всієї нашої держави. Тому прошу вас, закликаю всіх нас дуже сильно молитися...

Ісус народився на Землі дві тисячі років тому. Він і тепер народжується в наших серцях, народжується надією на спасіння, і з Ним народжується в нашій душі віра. Але як тоді були іспити і складнощі по відношенню до Самого Сина Божого, так само і сьогодні в нашому житті бувають іспити по відношенню до нашої віри в Ісуса Христа. І як Господь Отець Небесний захищав Його, так і ми маємо захищати надію і віру в Ісуса в своїй душі...

Якщо ми будемо любити Бога всім серцем, душею, всім своїм єством, і свого ближнього будемо любити, то ми ж не будемо вбивати, ми не будемо красти, ми не будемо інших гріхів робити. І постає таке складне питання: «Як же нам Бога полюбити?»...

Ми слухали Євангеліє про Закхея, і кожен з нас може собі подумав, чи хотів би він бути на місці Закхея? Чи хотів би він залізти на дерево і подивитися на пророка Ісуса, на Месію, побачити Його з надією, що Він прийде до нього додому? Чи хотіли б ми це зробити? Напевно ж. Але пройшло вже багато років- як ми зараз можемо це зробити?

Для чого Ісус Христос розповідав притчу про митаря і фарисея? Пояснення є перед самою притчею. Там є одне речення, де Господь каже: «Коли прийде Син Людський знову, чи знайде Він віру свою?» І далі Він говорить, що деякі люди підносять себе перед іншими своєю начебто праведністю, принижуючи інших людей...

Багато людей шукають щастя. Шукають щастя і думають, що щастя в грошах чи в якомусь іншому комфорті, чи в родинному житті, чи на роботі, чи де ще. Але щастя – це посягнути Божу Любов. Щастя – це бути з Богом. Оце є щастя, а про інше казав Сам Господь: «Все інше додається вам»...

Ми наче віруємо в Бога, наче знаємо як молитися, наче знаємо як робити добрі справи, наче знаємо як уникати гріха, але життя складне, і ми духовно падаємо. Ми зневірюємося в Божій силі, ми зневірюємося в Божій істині, ми починаємо більше надіятися на себе, і в цей момент ми ще більше занепадаємо...

До Господа підходить римський сотник і починає Його благати. За кого? Не за свою дружину, не за свою дитину, а починає просити, благати за свого слугу – щоб Господь його зцілив...