Протоієрей Віталій
(Дpoботун)

{mp3}sermons-20151206-prVitaliyDrobotun{/mp3}

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святим причастям, з освяченням ваших душ і ваших тіл.

Ми сьогодні слухали цікаве Євангеліє (Лк., XII:16-21) , цікавий Апостол (Еф, VI:10-17). Почнемо з Апостола. Апостол Павло говорить, щоб ми, браття і сестри, підперезалися Божою силою, бо зла сила не спить. Вона чатує, щоб нас поглинути, нас якби звести з дороги спасіння. Ще він говорить, щоб ми перш за все взяли щит. Щит – це віра, віра в Бога. А далі він говорить, щоб у нас із собою був і шолом і меч. Меч – це Божі слова.

І ми повинні розуміти, що це зараз нам прекрасно. Ми прийшли, помолилися, ми освятились, ми перед цим попросили у Бога вибачення, покаялися за всі свої неправильні вчинки. І Господь нас благословив. Кожного благословив індивідуально в залежності від того, хто і як щиро зміг відкрити двері своєї душі. Хто більше зміг відкрити серце для Бога, той отримав більше. Хто не зміг відкрити до кінця, той отримав менше. Але далі продовжиться день сьогоднішній, ми підемо по домівках, завтра – на роботу, на навчання. І почнеться бурхливе життя наше. І ми, можливо, десь уже забудемо і помолитися, і забудемо слово Господнє прочитати, забудемо взагалі, так скажемо, про духовні справи, а будемо думати про суєтне, про життя, про мирське. І тоді зла сила має можливість нас більше спокусити, має можливість якось більше нанести нам удар.

Якщо ми будемо це пам'ятати, постійно будемо напоготові, постійно будемо звертатися до Господа, щоб Господь контролював наші думки, щоб Господь через ангела-хоронителя очищав нас від поганих думок, щоб Господь нас благословляв своїми дарами, щоб ми прожили наступні дні праведним життям, якщо проситимемо про це Господа, то Господь нам допоможе. І яка б там зла сила не чатувала, Господь нас захистить, бо ми надіємося на Бога. А хто надіється на Бога, той під покровом Всевишнього перебуває, – пам'ятаєте псалми.

Тому, дорогі брати і сестри, ми повинні бути завжди пильні, не повинні розслаблятися і думати: «От, ми наче молимося, от ми наче робимо добрі справи, от наче ми спасаємося і наче у нас все буде добре, і зі мною нічого поганого не станеться, зла сила не зможе мене звести зі шляху спасіння». Зможе звести, якщо ми розслабимося, якщо ми понадіємося на себе. Якщо ми відійдемо від Бога, тоді зла сила з нами легко справитися, бо Бога поруч з нами тоді не буде. Бо Господь, Він як джентльмен, Він завжди враховує наш вибір.

Якщо ми вільний вибір свій проявляємо в сторону Бога, в сторону добра, Господь нам іде назустріч. Якщо ми кажемо: «Боже, Ти нам якби не потрібний, я хочу сам (сама) по собі для себе все робити». Ну, тоді Господь відходить і дивиться з сумом на нас, спостерігає, що з нами далі буде і чекає, коли ж ця душа покличе до Нього за допомогу.

Така само ситуація сталося і в сьогоднішньому Євангелії із цим чоловіком. Це для нас якби Ісус притчу розповів, але можливо таке і було. Господь же все знає, багато з його притч колись відбувалися, Він їх, я думаю, брав із життя.

І от така ситуація. Чоловік молився, просив, працював з ранку до вечора над своїм майбутнім урожаєм. Молився до Бога, щоб Господь давав гарну погоду – дощик, сонечко, щоб все у нього зійшло, щоб все було добре. І, можливо, на той час у нього позитивні думки були, можливо, він навіть просив у Бога: «Боже, допоможи, щоб у мене був великий урожай, щоб я допомагав іншим людям». Ми це не знаємо, ми можемо тільки припускати такі роздуми, Наприклад, Господь почув його такі молитви і дав йому такий урожай.

І тоді чоловік сказав: «Боже, це все для мене, Ти тепер мені не потрібен». Він забув про Бога, забув, що Господь це зробив. Бо Господь, якби захотів, то не дав би потрібну погоду, не дав би великий врожай. якісь такі б ситуації сталися, – чи заморозки, чи ще щось, – і воно все пропало би. Господь по своєму милосердю дав цій людині по його проханню такий великий урожай. Господь попустив таку ситуацію. І ця ситуація виявилася великим іспитом для цього чоловіка. Великим іспитом. Але він би цей іспит пройшов, якби він далі просив: «Боже, допоможи мені правильно розпорядитися цим урожаєм, допоможи мені так з ним поступити, як Ти хочеш, підкажи мені». І Господь десь би дав в його думках, в його серці такі підказки. Якби він це зробив. Але, на жаль, він цього не зробив, він не просив Бога, ми з Євангелія цього не почули.

Він дуже зрадів: «Ну все, можна не працювати, можна тепер не молитися, можна взагалі нічого не робити – пий, веселися, душе моя. Навіщо щось робити, коли уже все є». І бачите, що сталося. Господь сказав: «Нерозумний, кому то все залишиться, коли за тобою сьогодні прийдуть».

Так і ми, дорогі брати і сестри, ми не знаємо, коли Господь за нами прийде. Коли нам іти до Бога чи не до Бога, коли станеться оця земна смерть, бо духовної немає смерті. Духовна смерть – це великий гріх, падіння душі, ми це знаємо. І ми працюємо щодня, бо ми не знаємо, що завтра на нас чекає. Але, якщо ми надіємося на Бога, ми просимо: «Боже, на все воля твоя свята, як буде, так і буде. Якщо Ти хочеш мене забрати чи сьогодні, чи завтра, чи зараз, то забери. Але, якщо не хочеш, дай мені можливість ще попрацювати в цьому світі. Ти через мене допоможи якось його змінити, допоможи щось доброго зробити.»

А ми пам'ятаємо, як Ісус сказав: «Людина повинна багатіти у Бога». І ми можемо подумати: «Яким чином вона повинна багатіти у Бога?» Чи хтось із нас присутніх є багатий у Бога, чи не є багатий? Чи ми бідні перед Богом, чи не бідні? Як це взагалі розуміти? Це дуже просто. Господь про багатство своє говорив. Багатство – це є молитви наші. Багатство – це є наші добрі справи. Багатство – це є наші діла милосердя, які нас спасають від смертних гріхів. Оце є Господні багатства.

І ми думаємо: «Так, ми все це робимо по мірі можливості.» Хтось більше робить, хтось – менше. Напевно, хтось багато робить. Але є й інші ситуації. Ми ж теж робимо помилки, ми ж теж робимо гріхи, ми помиляємося, ми падаємо, збиваємо коліна, ми каємося за свої неправильні вчинки. Перше – покаяння щире, далі – виправлення. І те добро, що ми зробили, воно також це частково перекриває. Добрі справи перекривають наші погані справи. І виходить, що ми не знаємо чи взагалі на Господньому депозиті є у нас добрі справи. Чи ми багаті? Чи ми там в мінусах? А може ми вже кредит у Бога взяли? Може у нас там нуль. Нуль і більше нічого нема.

Тому, дорогі браття і сестри, хоча сьогодні Євангелія коротенька, притча наче б то зрозуміла, але вона така велика, її можна так розширити в розумінні нашому. І вона дуже важлива. І ми повинні задуматися: «А яким же чином нам все-таки збагатіти у Бога? Збирати багатство те на Небесах, яке ні іржа, ні міль не поточить, злодій не вкраде, інфляція не з’їсть, банки не ліквідуються чи як». Якось, розумієте, ми повинні дбати за те, щоб наше багатство було у Бога. Ми повинні дбати, щоб наші думки, наше серце було направлене до Бога. Ми повинні служити Богу. Служити Богу так, як ми можемо.

Якщо нам складно служити Богу, то ми повинні просити: «Боже, дай нам сили служити Тобі, дай нам сили все-таки багатіти у Тебе». Бо багато таких ситуацій – прийдіть додому, зайдіть в Інтернет і пошукайте історії. Пошукайте історії людей, які, умовно, заробляли тисячу доларів на місяць і віддавали частину. Якусь невелику частину собі лишали на життя, на родину, а більшу частину віддавали бідним і на різні добрі справи. Потім Господь їм з часом давав десять тисяч заробітної плати. Вони так само робили. Потім – сто тисяч вони почали заробляти. Потім – мільйони вони почали заробляти, але ж вони не лишали собі ці мільйони, а лишали якусь частину, якусь відсоткову, яку їм достатньо було на життя, для того щоб добре було існувати, а все інше вони віддавали.

Чому? Тому що «блаженніше давати, ніж брати», – закликав сам Господь.

Тому, дорогі браття і сестри, давайте багатіти у Господа. Давайте жити так, щоб Господь через нас творив діла милосердя і допомагав іншим людям.

Слава Ісусу Христу!

Про щит, про меч і про Господні багатства