Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!
Поздоровляю вас із святою неділею, із святим причастям.
Сьогодні у нас третій тиждень посту, і сьогодні у нас Хрестопоклонна неділя – ми поклоняємося хресту. І це не значить, як деякі протестанти говорять, що суть православної віри – поклоніння хресту, іконам. В нашому розумінні – ми поклоняємось не предмету, не тому матеріалу, з якого зроблений цей хрест. Ми поклоняємось хресту, як символу спасіння.
В часи Ісуса Христа відношення до хреста було зовсім інше. Вони сприймали хрест як інструмент ганебної смерті. До страти через розп'яття на хресті засуджували найзапекліших розбійників. Але після розп'яття Ісус Христос і Його Вознесіння на Небеса, хрест для багатьох прийняв зовсім інше значення. Для нас, християн, хрест став символом спасіння, і тому ми поклоняємося не просто хресту, а символічно поклоняємось самому Ісусу Христу, який був розіп'ятий на хресті.
І ми сьогодні з вами чули Євангеліє (Мк., VIII:34-IX:1), в якій Господь нам говорить: «Хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною».
Господь, як ми бачимо, нікого не змушує йти за собою. Він говорить: «Хто хоче…» Дійсно, Він враховує вільний вибір кожної людини. Він пропонує просто тим людям, які в Нього повірили йти за Ним. Ми бачили також, що в свій час Ісус Христос пропонував своїм учням-апостолам, щоб вони йшли за Ним. Він нікого насильно за Собою не вів.
І ще в цій Євангелії Господь говорить, щоб за Ним йти, треба зректися самого себе. Але не кожен розуміє, що це таке «зректися самого себе». Це означає дійсно зректися своєї гріховної суті. Тієї гріховної суті, яка є в людині. Бо тільки чисті духом, які намагаються звільнитися від людської гріховності, можуть іти за Ісусом Христом. І Господь пропонує брати свій хрест і йти за Ним. Кожна людина має своє призначення, несе свій хрест в житті.
У часи Ісуса Христа люди, що були засуджені, несли свій хрест до місця своєї страти. І цей хрест був дуже тяжкий. Він був настільки тяжкий, що не кожен міг його донести.
Господь і нам говорить, щоб ми брали свій хрест. Він зовсім не легкий, він тяжкий. Він тяжкий, але хто буде наслідувати Ісуса Христа і понесе свій хрест, той буде мати солодке життя. Дійсно, разом з Господом нашим Ісусом Христом у вірі ми набуваємо такого благодатного життя, що про нього якби можна сказати, що воно – солодке.
І ще Господь говорить: «Хто збереже свою душу заради себе, той її загубить. А хто погубить свою душу заради Євангелія і Ісуса Христа, той збереже її».
Як це можна розуміти? Є дійсно люди, які живуть щоб зберегти свою душу – живуть заради себе. Не ради світла, не ради Бога, а ради себе. Вони присвячують своє життя тільки надбанням реального, кохають свою гріховність, живуть з цим. І вони нерозумні не знають, що вони гублять свою душу.
А хто дійсно хоче зберегти свою душу, повинен погубити її ради Ісуса Христа і Євангелії. Це треба розуміти так: людина зараз не може фізично йти за Христом, але духовно вона повинна єднатися з Ним. Ми, всі православні люди, повинні поєднатися своєю душею з Ісусом Христом і йти за Ним – проповідувати Євангелію.
Але для початку потрібно, щоб ми хоч би прочитати Євангелію. Добре було би проповідувати Євангелію, але не всі й читають її. І це дуже прискорбно, бо ми називаємося християнами.
І ще Господь нам говорить: «Хто посоромиться Мене і моєї науки, того і Я посоромлюсь, коли прийду у славі Своїй». Ми повинні це розуміти. Бо хоча всі ми християни, але ми соромимося, дійсно соромимося десь своєї віри, соромимося у суспільстві перехреститися і вживати слово Боже. Але, на жаль, ми не соромляться повсякчас вживати слова «слава Богу» там, де воно не потрібно, – в суєті своїй мирській, – і це є гріх. Я не осуджую таких людей, але я часто звертаю увагу на це.
Ще я хочу зупинитися на тому, що є душа людини, а є ще і душа нашої Батьківщини – України. Ми, кожен з нас, як часточка її душі, з наших душ складається велика душа України. І що таке душа нашої України? Це – і наша віра православна, і наша історія, і традиції, побут, який люди зберігають ще від часів, коли була трипільська цивілізація.
І ми знаємо з історії України, скільки ворогів намагалися її погубити, винищити український народ як націю, винищити українську мову. І гляньте нашу історію – весь час український народ бореться зі своїми ворогами.
Я чому на цьому хочу зупинитися? Тому що і зараз ми бачимо, що ворог хоче знищити душу українську. Ми розуміємо зараз, що коли вже ніби самостійна називалася Україна, а насправді вона не була самостійною. І тільки зараз ми починаємо відвойовувати самостійність своєї України.
І ми ще пам'ятаємо ті часи, коли намагалися принизити і знищити українську мову. Говорили, що українська – це сільська мова. А ми починали соромитися розмовляти українською і таким чином знищували свою мову.
Ми бачимо, що сьогодні настали нелегкі часи. І ми повинні зберегти, – кожен з нас, кожна душа як частинка душі України, – повинні зберегти Україну. Зберегти її, на жаль, і фізично. Ми несемо втрати. Але, щоб розбудувати Україну, зберегти її душу, на жаль, ми повинні принести жертви. Ці жертви – людські. Вони як серед наших воїнів, так і серед мирних жителів. Тому ми з вами, кожен з нас, повинні зберігати віру в Божу справедливість і в Його допомогу, І, слава Богу, Він дає нам сьогодні свою мудрість, свою підтримку, своє благословення для нашої рідної України.
Спаси вас Господи!