Єпископ Василій (Нестеренко)

{mp3}sermons-20150208-bsVasyliyNesterenko{/mp3}.

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас із святою неділею, святим причастям.

Ми наближаємося з вами до Великого посту. Залишилося дві неділі, і тому в усіх церквах зараз читається Євангеліє «Притча про блудного сина» (Лк., XV:11-32). Для чого це робиться? Для того, щоб підготувати нас до Великого посту.

І ми, читаючи це Євангеліє, повинні розуміти, що Господь навчає нас, як ми повинні в своєму житті поводитися. І ми повинні поставити себе на місце кожного персонажу цієї притчі. Чи ми є такі? Чи ми хоч приблизно такі? Чи воно відповідає дійсності?

Ми бачимо в притчі, що молодший син практично похоронив свого батька, сказавши: «Віддай мені майно, яке мені належить, і я піду від тебе». А ми знаємо, що майно ділилося тільки тоді, коли вже батьки помирають. І він цим самим зневажив свого рідного батька, і пішов, гуляв. І ми бачимо, до чого це привело в його житті.

Але ми не повинні осуджувати таких людей, які дійсно жили так. Дуже важливо, що у нього хватило мужності переступити через свою гординю, піти до свого батька. Він пам’ятає, що у нього батька є. Розуміє, що треба піти до батька і покаятися з надією, що він люблячий і простить його. У нього була віра і надія на це.

І тут ми якби проводимо таку паралель, що батько – це є наш Отець Небесний, який чекає кожну людину, кожного з нас, чекає, що колись прийде в житті такий момент, коли людина покається щиросердно.

Ми зараз бачимо, про це показують по телевізору, що в тяжкі моменти свого життя, в такі тяжкі часи для України, багато людей звертається до Бога. Це така суть людини – вона навертається до Бога, коли їй вже нема до кого звернутися. Вона вже не надіється ні на правителів, ні на своїх рідних – ні на кого, тільки бачить спасіння в Богові. Люди моляться зараз по церквах за встановлення миру, особливо на Східній Україні. Церкви зараз забиті людьми віруючими, які просять і благають Бога, щоб Він тільки припинив війну на нашій землі.

І ми розуміємо, що тільки через покаяння, покаяння за наші гріхи, Господь нас прощає. І Він приймає наше повернення до Нього, як отой отець рідний, з такою радістю, з такою любов’ю…

І ми повинні ще поставити себе на місце того батька, який прийняв свого сина. Чи ми готові з вами прийняти людину, яка прийде покаятись перед вами за те, що вона вам заподіяла поганого в вашому житті?

Вже скоро, – в неділю перед постом, – буде Прощена неділя, яка теж дає нам розуміння, що ми повинні прощати всіх, всіх людей, які нам заподіяли зло. І ми повинні підготувати себе до прощення. І який би людина не зробила проти нас гріх, ми повинні їй простити. І не можна зрозуміти тих людей, які говорять: «Я йому ніколи цього не прощу те, що він мені зробив». Це неправильно, не повинно такого бути. Тому що ми всі знаємо з вами, що непрощення дає нам не тільки духовну хворобу, але й фізичну. І тільки прощення і любов дає нам надію на спасіння.

І ще Господь нам показав у цій притчі другого сина, старшого, який жив нібито праведно. Так? Жив по законам свого отця і слухав його, і виконував все, що він йому каже. Але, коли прийшов в його життя маленький іспит, він цього не витримав, він, як той фарисей, почав осуджувати свого меншого брата, нарікати, що той не заслуговує тих почестей, яких отець йому надав. Це теж є для нас повчальним. Є багато людей, що дійсно ходять до церкви, сповідуються, праведно якби, на перший погляд, живуть, але коли приходить якийсь іспит, то вони його не витримують. І це показано на прикладі цієї притчі.

Тому, дорогі браття і сестри, я всіх нас призиваю, з розумінням, яке дає нам ця притча, ставитися до життя і дійсно підготуватися до Великого посту. Прошу і благаю Господа, щоб Він давав натхнення і любов усім нам.

Спаси вас Господи.