Протоієрей Віталій (Дpoботун)

{mp3}sermons-20140921-prVitaliyDrobotun{/mp3}

Слава Ісусу Христу, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас з великим святом Різдва Пресвятої Богородиці, з освяченням ваших душ, з прийняттям святого Причастя.

Сьогодні ми прослухали цікаве дуже Євангеліє від Матвія (Мт., XXII:35-46), де Господь говорить про Заповіді. Ми їх всі добре знаємо. Їх якби небагато. Питання тільки в одному – чи ми їх виконуємо? І в іншому – як можна зрозуміти чи ми любимо Бога?

От кожна людина каже: «Так, я люблю Бога». У мене немає протесту, але як це можна зрозуміти? А зрозуміти це можна дуже просто, бо Ісус Христос в Святому Євангеліє сказав: «Хто любить Мене, той виконує заповіді мої».

Ми можемо так собі подумати: «Так, ми тут зібралися, ми помолилися, наша душа і наше серце відчуває до Бога любов. Ми любимо Бога, але ми не завжди виконуємо Заповіді Господні. Ми помиляємося, ми падаємо, ми збиваємо коліна. І якщо це так категорично розуміти, то ми і не любимо Бога». Але не все так явно, як воно є. Якщо ми прагнемо виконувати Заповіді Господні, якщо ми прагнемо наблизитися до Бога, до світла, до позитиву, до добра – значить Божа любов перебуває в нашому серці, значить ми маємо цю любов до Бога. А щоб вона більше акумулювалася, щоб більше наша душа її могла осягнути, ми приходимо до святого храму, молимось і просимо: «Боже, наповни нас безмежною любов’ю до Тебе».

І Господь нам дає краплинки любові в наше серце, в нашу душу. І ми все-таки відчуваємо, що ми любимо Бога, що Господь наш є Отець Небесний – наш Творець, Він нам допомагає, Він нас укріпляє, Він нас не лишає. Ми буває Його лишаємо, ми буває за Нього забуваємо, але Він нас ніколи не лишить, якщо ми будемо все-таки намагатись не забувати про Нього. Якщо ми будемо намагатись служити Йому, робити добо, – не устами тільки стверджувати, що ми, Боже, любимо Тебе, а ділами своїми в ім’я Бога будемо стверджувати цю любов, – тоді, ясна річ, Господь нас все більше і більше буде наближувати до Себе, все більше і більше буде наповнювати нас святою любов’ю. І тоді ми все більше будемо відчувати це єднання з Богом в молитві, спілкуванні з Ним.

Тому, дорогі брати і сестри, намагаємось просити, щоб Господь нас наповнив цією святою любов’ю. Намагаємось перебувати в цій любові якомога довше. Намагаємось жити так, як хотів і заповідав Сам Господь наш Ісус Христос. Для цього у нас є всі знання, для цього у нас є свята літургія. Для цього у нас є добрі справи. Для цього у нас є Святе Євангеліє, в якому записано як і що потрібно робити. І для цього у нас є вільний вибір. Нам тільки потрібно проявити свій вибір в сторону Бога. І Господь тоді нас усіх буде благословляти. Тоді наше життя буде мінятися і розбудовуватися по Його Божим Законам, по Його Божому промислу.

Ми не знаємо який промисел, але якщо ми надіємось на Бога, якщо ми перебуваємо в цій святій любові, то який би промисел Господній не був, ми сприймемо його зі смиренням. Бо Господь нас не лишить. Він дасть нам сили витримати іспити, дасть нам сили спастися і в майбутньому отримати Царство Небесне.

Якось я чув діалог двох маленьких дівчаток. Одній – сім чи вісім років, а друга –старша. І одна дівчинка говорить: «Та я не вірю в Бога. Бога немає». А інша каже: «А я вірю в Бога, Бог є». А ще там інша людина була, яка каже: «Треба вірити в Бога, треба славити Бога». А ця, що не вірить в Бога, каже: «А я не буду Бога славити, я буду тільки себе славити, бо Бога немає». Ну, і менша дівчинка каже: «Це ти зря так говориш. Тому що, якщо ти в Бога не віриш, то тобі буде дуже погано по життю. І в тебе буде дуже складне життя. А я в Бога вірю, і в мене буде легше життя, бо Господь буде зі мною». А я тоді подумав: «Вустами немовляти глаголить істина».

Маленькі діти, вони чисті ще перед Богом, ще їх життя не засмітило цим брудом – матеріалізмом, егоїзмом і т.п. Але кожна людина, навіть в малому віці обирає – йти за Богом, вірити в Бога чи ні. Я вас, дорогі брати і сестри, дороге наше духовенство, призиваю йти за Богом, вірити в Бога і бути з Богом.

Слава Ісусу Христу!