Єпископ Василій (Нестеренко)

{mp3}sermons-20140525-bsVasyliyNesterenko{/mp3}.

Христос воскрес, дорогі браття і сестри!

Поздоровляю вас зі святою неділею, зі святим причастям.

Сьогодні ми слухали з вами Євангелію (Ін., IX:1-38), в якій наш Спаситель Ісус Христос уздоровлює сліпонароджену людину – людину, яка ніколи не була зрячою. Це велике чудо сотворив Господь. І ученики, оце побачивши, задали Йому питання: «За що він так страждав у своєму житті? За гріхи свої, чи за гріхи батьків своїх?» Справа в тому що ізраїльтяни вважали ще з давніх-давен, що людина хворіє і страждає за гріхи. Тому більше не було ніяких інших думок, через що людина може страждати.

Але Ісус що їм відповів? Він сказав, що він не за гріхи свої, не за гріхи батьків страждає, а страждає він во славу Божу.

І тут для нас, може для багатьох, дещо є не зрозуміло. Чому ця людина, яка тільки народилася і ще не зробила ніякого гріха в своєму житті, повинна страждати? Але ж говорять, що Господь наш такий люблячий, що Він нас усіх любить, що Він нікому зло не робить, а тут – людина страждає во славу Божу. Чому? І не кожен може на це питання відповісти. І дійсно, на перший погляд здається, що це не справедливо. Але розмірковуючи над цією Євангелією, ми розуміємо, що люди в своєму житті, і ми з вами це прекрасно знаємо, коли живуть щасливо, – в родині все добре, живуть у любові, в матеріальному достатку, – чи вони багато воздають славу Богу? Хіба багато людей задумуються про те, що все, що в них є добре – це від Бога. І вони не славлять Бога. Я думаю, що багатьом з нас, хотілося б взнати, що багато людей живуть щасливо, розуміють і славлять Бога.

Але лише коли у людини щось негаразд в сім’ї чи в країні (як це зараз в нашій Україні), люди звертаються до Бога, бо знають, що помочі більше нема де взяти. У таких випадках стає зрозумілим, що друзі, які здавалися друзями, можуть зрадити, що рідні не завжди поспішають на допомогу. І дійсно, люди в такі хвилини звертаються до Бога і знають, що єдиний порятунок для них – це Бог.

І тому ми бачимо з цієї Євангелії, що поміч від Бога може прийти до людини навіть у безнадійній ситуації.. Ця людина прозріла чудом, і це було чудо дійсно велике на рівні фізичному. Але було ще велике чудо, бо ця людина прозріває й духовно.

Ми бачимо, як людина духовно стає зрячою. У продовж читання цієї Євангелії ми бачимо, що спочатку цей чоловік називає Ісуса просто чоловіком. А потім ми бачимо, що коли фарисеї запитують: «Хто тебе зцілив», він уже називає Ісуса пророком. Ми бачимо як він прозріває духовно в продовж короткого проміжку часу. А потім, коли уже зустрілися з Ісусом, він сказав, що це воістину Син Божий.

Він усе життя не бачив світла. Нам тяжко уявити, як це – бути незрячим. Але, коли він сидів край дороги і не надіявся на милосердя Боже, він побачив світло. Світло сонячне, якого він ніколи не бачив у своєму житті. Але він ще більше побачив світло – Світло Боже, яке освітило його душу. Він прозрів і духовно, і воздав славу Богу.

Ми бачимо фарисеїв – зрячих, які вивчали закони, жили в законах, в канонах, але вони не жили в любові Божій, не жили в законах Божих. Тому вони і нарікали, нарікали на цього нещасного чоловіка, який був незрячим. І ми бачимо, що замість того, щоб надати подяку Богу і славити Його, вони нарікали на Ісуса за зцілення в суботу, і говорили, що Він не від Бога. А прозрілий чоловік говорив: «Хто ж може вилікувати як не той, що від Бога». Він прозрів дійсно, він отримав те світло, - світло радості, світло любові, - і перебуває в цьому світлі.

Ми з вами теж як би відроджуємось в цьому світлі як сліпонароджені. Кожен з часом, - хто раніше, хто пізніше, - отримує виліковування від незрячості, прозріває духовно, і входить у це прекрасне Світло. Прекрасне світло любові Божої і благодаті.

Ми зараз з вами знаходимось у цьому світлі. І давайте його старанно оберігати, щоб зла сила не змогла його відібрати. Бог послав Ісуса Христа, щоб Він приніс це світло в наш світ. І Він доніс його до людей. Ми живемо з вами в цьому світі і давайте з вами поспішати робити діла добрі Божі.

Спаси вас Господи!