Господь дає мені розуміння того, що кожна людина йде своїм шляхом. Цей шлях може бути трохи легший, може бути трошки важчий. І кожна людина на цьому своєму життєвому шляху складає іспити. Деколи іспити приходять поступово і людина складає їх потрошку. А декому доводиться витримувати справжній життєвий шторм, іспити приходять один за одним, накривають лавиною і нікуди від них не сховатися.

Але, якщо людина залишається з Богом, якщо вона прагне змінити своє життя, змінити свій статус духовний, тоді вона прийме ці іспити з подякою, з розумінням, з правильним ставленням до них. Бо вона розуміє, що найголовніше під час іспитів – це спасти свою душу. Не своє тіло, не свої статки, а саме свою душу. Тому що нічого з цього світу людина не може забрати з собою у потойбічча. Нічого взагалі. Вона як прийшла сюди душею, так вона звідси і піде душею. А Господь Бог зустріне цю душу і буде, як викладач, приймати у неї найголовніший іспит. І результат цього іспиту залежить від того, чи готувалася душа все своє життя до нього, чи ні.

Я веду до того, що підготовка до цього іспиту, до останнього іспиту для людської душі, вона проходить у кожного по-різному. Хтось до цього іспиту знов-таки готується поступово. Наприклад, ті люди, які прийшли раніше до розуміння Божого слова, вони починають готувати своє тіло, свій розум, свої почуття все своє життя до цього моменту. Тобто до того, коли ця людина, ця душа постане перед Богом.

Тобто, вона починає роздумувати над своїм життям, над своїм життєвим шляхом, над тим, що вона робила раніше, що робить зараз, що вона має зробити. Це є духовні роздуми, духовна праця. Так починається підготовка людини до того головного моменту, коли її душа постане перед Богом.

І відтоді людина змінюється. Буває поступово, а буває різко. І коли приходить іспит, людина все ж таки починає замислюватися: «Чому мені так важко? Чому я не можу те зробити? Чому у мене не виходить те?» І коли вона шукає відповіді на ці питання, її душа відкривається до сприйняття Божого слова. Вона слухає, багато читає Святе писання, духовні праці та поступово приходить до розуміння, що треба і як треба робити. І виникає необхідність над собою попрацювати не тільки в духовному плані, але і в фізичному. Тобто від чогось відмовитися, увійти в піст, якісь кроки зробити. Іноді необхідно розвернути своє життя на сто вісімдесят градусів.

Але не треба боятися цього, тому що життя це є рух, постійний рух. І треба працювати над собою, працювати над своїм життям, і бути взірцем для інших людей. У будь-якому випадку на людину, яка рівняє свою дорогу на Бога, завжди споглядають люди – чи близькі, чи друзі, чи знайомі. Вони постійно дивляться, що ця людина робить, як робить, як поводиться в своєму житті.

Але якщо людина справді перебудовує себе, вона віддає свою душу, своє тіло на розуміння Божої істини. І коли вона це робить, то істина Божа є тоді вже в ній. І вона вже не можемо втратити те, чим вона є насправді. Якщо в людині є істина, якщо людина є в любові, вона не можеш вже це втратити. Вона це все принесе на останній іспит. На останній іспит, коли її душа стане перед Богом, коли до неї будуть поставлені запитання: чи достойний ти витримати цей іспит, чи не достойний. І якщо людина до цього моменту готувалася, Господь Бог обійме її і скаже: «Йди до мене дитинка моя, я бачив всі твої прагнення, всі твої зусилля, які вирівняли твій шлях до Мене і привели тебе у Царство Боже!»