Велике місце в Євангелії займає тема любові та прощення. Людина повинна мати любов в своєму серці, інакше вона не може простити. Можливо простити розумом, якщо немає любові, але в серці все одно залишиться непрощення.
У Євангеліє від Матвія (Мф., XVIII, 21-23) розповідається, як апостол Петро звернувся до свого Вчителя Ісуса і запитав Його: «Скільки я повинен простити моєму братові, який згрішив проти мене? Чи сім разів?» І Господь каже: «Я говорю тобі, не сім разів, а сімдесят раз по сім». Зрозуміло, що це не значить, що треба сімдесят помножити на сім і саме стільки разів прощати. Це образне висловлювання. Ми ж повинні прощати нашим боржникам до безкінечності.
Але, на жаль, в нашому житті відбувається зовсім не так, а скоріше – навпаки. Мало людей, які дійсно можуть простити. І страждає від цього не тільки та людина, яка не прощає, але і та людина, якій не простили. Ми чули про випадки, коли у бізнесмена брали в борг великі гроші, а для того щоб не віддавати, вбивали людину. Забрати життя – це великий гріх, за який неминуче доведеться відповідати перед Господом.
Звісно, коли ми даємо в борг, а нам не віддають, нам стає прикро, нас починає це мучити, наша душа втрачає спокій. Щоб цього запобігти, нам треба бути готовими, що нам не повернуть цей борг. Дати – і забути. Якщо ми даємо людині з чистим серцем, з любов’ю, тоді це не повинно нас роз’їдати. Інакше, непрощення як черв’ячок роз’їдає нашу душу і серце, і ми страждаємо. Ми повинні усвідомити це і простити всі гріхи, які зробили проти нас. А допоможе нам в цьому притча про немилосердного боржника (Мт., XVIII:23-35), де Господь нам розкриває духовні закони прощення. І ще молитва «Отче наш», з якою ми кожного дня звертаємося до Бога і просимо, щоб Господь простив провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
Якщо ми подивимось на своє життя в духовному сенсі, то зрозуміємо, що ми всі є боржники. Тільки ми народилися, ми вже є боржниками в цьому світі. Бува людина думає: «А що я завинила? Я ні в кого нічого в борг не брала, нікому нічого не завинила». Але по великому рахунку ми всі є боржниками перед Творцем нашим. Він створив таку прекрасну Землю і дарував нам життя в цьому світі. Він опікується нами від самого народження і до останніх наших днів. І ми повинні пам'ятати, що ми багато перед Ним заборгували. Але Господь від нас не вимагає, щоб ми віддавали Йому щось матеріальне. Хоча по великому рахунку все, що ми здобули тут на Землі, це все є Його.
Господь дав нам Вчення. На перший погляд воно просте. Виконуйте, дітки, живіть за цим Вченням, і ви будете щасливі на цій Землі. Він навчає нас як малих дітей – як нам жити, як виконувати заповіді і жити в любові. Тому що Господь і Сам є Любов, і Суть, і Істина в цьому світі. Ми не можемо Господу нашому нічого матеріального віддати, але ми можемо віддавати тим людям, які цього потребують. Подивіться навколо – багато людей зараз потребують нашої допомоги, нашої уваги, любові, доброго слова навіть. Але не кожен це розуміє, і не ділиться тим, що Господь дав йому в цьому житті. Він йому дав таланти, дав натхнення, терпіння, всі чесноти, якими він добуває щось матеріальне. Другому це не дано, другому чогось менше, або він не має навіть найнеобхіднішого. Тому потрібно ділитися, ділитися не своїм, а Божим.
І ми бачимо, який приклад великої любові дав нам Господь за короткий проміжок Свого земного життя. Навіть в останні хвилини життя, розп'ятий на хресті, Він просив Отця Свого Небесного: «Отче, прости їм гріхи, бо вони не знають, що діють» (Лк., ХХІІІ, 34). І це є велика, безмежна Любов, істина, яку нам, можливо, тяжко зрозуміти. Але це є наглядний приклад, як ми повинні жити в цьому світі.